“Безкоштовна” освіта: 7 способів виманити гроші від батьків у школах


побори в школах
Рейтинг публікації:
Голосів: 1

Українці щороку здають на школи майже 4 мільярди гривень, – саме про таку суму пише Олена Богун у виданні “Деловая столица”. Подаємо переклад публікації.

Зарплата українських учителів одна з найнижчих у світі – у середньому вони отримують $ 100 на місяць або $ 1,2 тис. на рік. Для порівняння: за даними звіту ОЕСР, заробіток учителів із 10-річним досвідом, які працюють у молодших класах середніх шкіл Люксембурга, становить $ 99,9 тис. на рік. Учителі аналогічної кваліфікації в Німеччині заробляють приблизно $ 65,8 тис., у США$ 53,8 тис., у Британії$ 45,6 тис. Чиновники з Міністерства освіти і науки України тільки розводять руками: держава виділяє надто мало грошей.

“Витрати на освіту не покривають нічого, крім “комуналки” і зарплати”, – заявив заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей.

У держбюджеті-2016 освітня субвенція місцевим бюджетам, за рахунок якої, власне, і фінансуються школи, складає всього 44,8 млрд грн. Тому відверте полювання за грошима батьків учнів триває, апетити ростуть.

Шкільні фонди та ремонт приміщень

У кожному навчальному закладі з батьків учнів регулярно збирають гроші у фонд школи і окремо – класу. Ці суми різняться залежно від населеного пункту (в обласних центрах внески більші, в інших містах – менші), і в середньому щомісяця складають 30-40 грн. на потреби школи і 15-20 грн. – до фонду класу.

Також щорічно гроші доводиться здавати на ремонт приміщень, придбання техніки і меблів – у середньому по 300 грн. Тобто батьки кожного учня в середньому відносять до школи майже 1 тис. грн. на рік (зрозуміло, для великих міст ця сума може бути в кілька разів більше). За даними Міносвіти, у загальноосвітніх навчальних закладах навчається майже 3,8 млн школярів. Виходить, що до бюджетного фінансування додаються ще батьківські гроші – за найскромнішими підрахунками 3,8 млрд грн щорічно.

“Маніпуляція будується на учнях – батьки хвилюються, чи не відіб’ється відмова здавати гроші на ставленні вчителів до їхніх дітей. Адже фінансування вишів значно краще, ніж шкіл, але студентів не змушують скидатися на ремонт аудиторій та купівлю плазмових телевізорів, адже вони, на відміну від дітей, можуть постояти за себе “, – заявив “ДС” голова правління громадської організації “Громадська безпека і розвиток” Олександр Гуляєв.

Разові внески і пожертви на подарунки

Але це далеко не все, що доводиться сплачувати дбайливим батькам. Існують внески при вступі до навчального закладу (в обласних центрах ця сума коливається від 500 грн. до 6 тис. грн.), Гроші збирають на подарунки вчителям, завучам і директору на свята, охорону і так далі. Хоча простежити, на що саме витрачаються ці кошти, у більшості випадків батьки не можуть.

“Одна з наших проблем у тому, що всі ці так звані “тіньові” кошти освіти ніде не враховуються”, – говорить голова комітету Верховної Ради з питань науки й освіти Лілія Гриневич.

“Культурні” побори

Є й безліч інших схем, що дозволяють заробляти на батьках учнів. Одна з них – добровільно-примусові культпоходи в театри, музеї, кіно і т. п. Ініціатори залучення школярів до культури – представники музеїв, театральних агентств, продюсерські центри. Вони звертаються в міське управління освіти з пропозицією про співпрацю. При цьому компанії, що займаються розповсюдженням, забирають собі 10-30% від ціни квитка, і частину цієї суми обіцяють керівництву міського управління освіти, щоб ті забезпечили “оптові” закупівлі. Окрилені можливістю заробити практично на порожньому місці, чиновники з відділу освіти спускають план з продажу квитків підлеглим, а ті, відповідно, “розкидають” квитки по школах. Далі адміністрація навчального закладу ділить квитки між класами і називає вчителям суму, яку ті повинні зібрати з батьків. В іншому випадку, як твердять педагоги, їм доводиться доплачувати за квитки з власної кишені. Інакше варто очікувати неприємностей від директора, якому ці гроші треба відвозити в райвідділ освіти.

Тобто якщо 30 учнів у класі куплять квитки на спектакль вартістю 50 грн. кожен, то зі зданих батьками 1,5 тис. грн. приблизно 400 грн. будуть “розподілені” між учасниками схеми розповсюдження квитків. Виходить, якщо кожному українському школяреві на зимових канікулах нав’язали хоча б один квиток, то посередники заробили 20-30 млн грн., частина з яких залишилася у чиновників від освіти.

“Реалізовувати в школах квитки дуже вигідно – не треба витрачатися на рекламу, турбуватися про падіння продажів. Батьки все одно здадуть гроші, – заявив “ДС” керівник громадської організації “Центр суспільного розвитку Інтер-Акція” Юрій Лагутов. – Багато батьків, не бажаючи вступати в конфлікт із викладачем або керівництвом школи, змушені були купувати квитки на кілька новорічних вистав, витративши на це 200-300 грн.”

Вистави або майстер-класи часто проходять у навчальний час, замість уроків. Розрахунок на те, що дитина в цей час повинна бути в школі, а значить, не зможе “прогуляти” цей культурний захід. Таким чином, оптом реалізуються квитки, причому іноді на відверто халтурні вистави”, – розповідає Юрій Лагутов.

Продаж зошитів і підручників

Якщо на квитках заробляють чиновники від освіти, то безпосередньо вчителі й керівництво шкіл використовують інші способи “викачування” грошей з батьківських кишень. Багато вчителів вимагають купувати робочі зошити, зошити для проміжного й підсумкового контролю (з самостійними і контрольними роботами), збірки завдань і так далі. Деякі підприємливі педагоги непогано заробляють на закупівлях такої “макулатури”, співпрацюючи з видавництвами або посередниками. Школярі здають гроші вчителю, який говорить, що йому централізовано доставлять все необхідне прямо в школу за тією ж ціною, що на ринку або в магазині. От тільки якщо купувати більше 10 одиниць товару, то на книжковому ринку, приміром, надають знижку до 20%. А якщо співпрацювати прямо з видавництвом і закуповувати зошити великим оптом, то знижка може досягати мало не 50%.

Продають вчителі й підручники. Наприклад, на початку цього навчального року, коли в школи ще не надійшли безкоштовні підручники для школярів 4-х і 7-х класів, педагоги наполегливо примушували батьків купувати їх за свій кошт. Комплекти продавали по 200-400 грн.

“Це все самоуправство окремих директорів. Я впевнений, комерційні видавництва прийшли до них і запропонували за певну винагороду збути нові підручники”, – говорить голова асоціації шкіл Києва, член громадської ради при Міносвіти Юрій Шукевич.

Додаткові заняття і “гуртки”

Ще одна можливість заробити – додаткові освітні послуги. Нерідко батьки “пакетом” оплачують додаткові гуртки, причому деякі з них існують тільки на папері, хоча їх керівники справно отримує гроші. Іноді додаткові платні заняття проводяться під час уроку, за який платить держава. Наприклад, платна хореографія або самбо під час уроку фізкультури. У такому випадку вчитель фізкультури отримує зарплату за урок, який не проводив. Природно, робиться це під “пильною” увагою адміністрації школи.

Примусове репетиторство

Деякі спритні вчителі активно пропонують свої послуги як репетиторів у “добровільно-примусовому” порядку, віддаючи частину заробітку керівництву навчального закладу. Дуже популярне репетиторство при вступі до школи: член приймальної комісії оголошує, що дитина не пройшла співбесіду, але вона буде зарахована, якщо позаймається з певним учителем. Схожа практика процвітає і протягом навчального року. Якийсь час школяр отримує погані оцінки, як би не готувався до уроків. Потім учитель говорить батькам, що з дитиною треба додатково позайматися, і він готовий це робити. У підсумку збирається група з 4-5 дітей, кожен з яких віддає за додаткове заняття по 50-100 грн. При цьому “відкати” репетиторів адміністрації можуть досягати 40% заробітку.

Іміджеві “дрібниці”

У навчальних закладах є й інші “пастки” для батьківських гаманців. Наприклад, нашивки на піджаки з емблемою школи, зроблені під замовлення щоденники, значки, учнівські квитки, на які батьки обов’язково повинні здавати гроші. Деякі ліцеї та гімназії вимагають, щоб батьки оплачували “фірмову” форму для учнів, яку замовляють у потрібного виробника. І навіть якщо батькам не подобається якість тканини, пошиття і ціна костюма (1,5-2 тис. грн. і більше), вибору у них немає – доводиться купувати.

Прокоментувати!

avatar
  Subscribe  
Повідомляти про
Попередній Проект "школи майбутнього" в Ужгороді
Наступний УжНУ доведеться підтвердити або отримати знову статус національного?