Важливо й цікаво:

Дитина розвивається, коли їй спокійно

Дорослі, які посилено розвивають дитину, схожі на Карлсона, який посадив насіння. Він весь час розкопував це насіння, щоб подивитися: чи не проросло воно?

Пізнавальна активність дитини

Насправді діти ростуть, вчаться і розвиваються не тому, що ми їх тягнемо за вуха, а просто тому, що вони діти. У них це закладено. Для того, щоб дитина хотіла все знати, не потрібні спеціальні методики, їй просто має бути цікаво і нестрашно.

Нестрашно – це коли все добре з батьками. Коли вони люблять, коли вони поруч, коли ти для них хороший. Якщо дитина самотня, відкинута, якщо вона боїться батьківського гніву і розчарування, вона розвиватися не може. Усі сили психіки йдуть на тривогу. Як кажуть психологи, афект гальмує інтелект. Лімбічна система бунтує і не дає нормально працювати верхньому (кортикальному) мозку. Яка вже тут пізнавальна діяльність.

А якщо дитина спокійна за свої стосунки з батьками, вона негайно повертається до них спиною, а обличчям – до світу, і відправляється його досліджувати.

Проводили такий експеримент. Маму з дитиною дошкільного віку запрошували в кабінет, повний усяких розвиваючих ігор і взагалі цікавих і малозрозумілих речей. Потім експериментатор вибачався, казав, що йому треба зовсім ненадовго відійти і пропонував відчувати себе в кабінеті «як вдома», говорив, що можна «подивитися поки, що у нас тут є». І йшов. Але недалеко, а за стінку, де було особливе дзеркало, з одного боку як дзеркало, з іншого – прозоре, його часто використовують для психологічних експериментів.

Через віконце-дзеркало він спостерігав, чим зайняті мама з дитиною. Основних типів поведінки було чотири:

1. Мама грізно шикала на дитину, щоб «сиділа смирно, нічого не чіпала», і вони удвох нерухомо чекали повернення фахівця. Якщо дитина намагалася щось узяти, мама її смикала.

2. Мама діставала із сумки журнал і занурювалася в читання, на дитину уваги не звертала. Дитина, поступово сміливішаючи, починала все брати, розглядати, крутити і т. д.

3. Мама піднесено говорила дитині: «Дивись, які гарні ігри!» – і починала показувати дитині і пояснювати, як у них гратися.

4. Мама, забувши про дитину, з азартом хапала то одну гру, то іншу і намагалася вникнути, що це і навіщо. Дитина сама собою теж усе хапала і розглядала.

Потім психолог повертався в кімнату і проводив із допомогою спеціальної методики тестування рівня пізнавальної активності у дитини.

Перш ніж читати далі, спробуйте відгадати, у дітей із якої групи виявилися найкращі результати?

Найвищі показники були у дітей допитливих мам, з 4 групи. Тут усе працювало на пізнання: мама поруч, вона сама все досліджує, у дитини вмикається наслідування, їй спокійно і весело, і процес іде повним ходом.

Потім ішли діти мам із 2 групи. Вони не подавали приклад, але своєю присутністю і спокоєм забезпечували безпеку, і природа брала своє.

І значно гірші результати були в тих дітей, кому все забороняли, і у тих, ким керували.

Якщо дитина живе в душевно і духовно багатому, цікавому, інтригуючому середовищі, якщо самим батькам усе цікаво, якщо у них розумні і цікаві друзі, з якими вони спілкуються при дітях, якщо у них цікава і улюблена робота, про яку вони розповідають удома, їм не треба нічого посилено в дитині розвивати. Наслідування і природна потреба вчитися зроблять свою справу – усе саме прекрасно розвинеться, не втримаєш.

Єдине, за чим важливо стежити, – за тим, щоб дитині не було страшно в стосунках із вами і у світі взагалі. Пізнавальна активність не терпить сильного і тривалого стресу. Якщо дитині дуже погано, страшно, самотньо, їй не до нових знань.

Усім, напевно, доводилося спостерігати: ось дитина на прогулянці вся – втілена пізнавальна активність. Вона спостерігає за гусеницею, горобцем, кішкою. Але час від часу поглядає на маму на лавці. І раптом мама пропала! Відійшла кудись! Усе, миттєво пізнавальна активність згортається, і поки мама не знайдеться і не заспокоїть, дитині не до гусениць.

А тепер, уявіть, що мами немає дуже-дуже довго. Або навіть зовсім. Що буде з допитливістю? Це добре знайоме прийомним батькам, яким буває дуже важко потім реабілітувати в цьому плані дітей, які довго пробули в дитячому будинку.

Але і з домашніми дітьми таке трапляється, наприклад, якщо в будинку конфлікти, батьки скандалять, хтось у сім’ї страждає на алкоголізм або просто має важкий, запальний характер, якщо дитина постійно боїться осуду, відкидання, або боїться, що не виправдає очікувань, батьки будуть розчаровані, турбуватимуться, захворіють і т.д.

Мені дуже подобається формулювання Гордона Ньюфелда: «Розвиток відбувається з точки спокою». Так воно і є. Причому і в дітей, і в дорослих. Так ми, люди, влаштовані: як тільки наші базові потреби задовольняються, як тільки нам спокійно і добре, нам відразу стає несила що-небудь нове дізнатися чи зробити.

Виходить, що дуже багато всього треба, щоб дитина добре розвивалася і все пізнавала. Потрібна любов батьків, хороша атмосфера в будинку, безпека, довіра. Щоб не смикали, не забороняли і щоб не керували весь час. Але щоб при цьому не в ваті тримали, і щоб були в житті дитини несподіванки, пригоди і помірні стреси. І все це, звичайно, вимагає великої роботи, хоча зовсім не в тому сенсі, у якому думають батьки: з ранку до вечора займаються «розвитком» дитини.

Автор: Людмила Петрановська, із книги «Таємна опора: прихильність у житті дитини»

Джерело: vospitaj.com, переклад українською Освітнього порталу Закарпаття




Прокоментувати!

Станьте першим!

Повідомляти про
avatar
wpDiscuz