Видатного випускника чекали зі щирими побажаннями, перформансом із його віршованих рядків, інсталяцією з драбиною (в діалекті – луйтрою), що символізує творчий шлях митця. Саме за збірку поезій «Луйтра в небо» Петрові Миколайовичу присудили Національну премію України імені Тараса Шевченка (2012).
Захід модерував заступник декана філфаку Олег Хававчак. На початку ювіляр згадав свої роки в університеті, викладачів і ровесників. Відзначив і роль видань у навчанні: «Книжка в житті тодішніх студентів була на першому плані. Не мали інтернету, телефонів, планшетів, ноутбуків… «Ми вивчали ідеологічно спрямовані дисципліни, і добре, що нині немає тієї «зайвини». Єдиною перевагою для молоді було те, що давали направлення на роботу. Так я зайшов до школи в рідному Тячівському районі й усе життя пропрацював там», – згадує ювіляр.
Потім П.Мідянка поспілкувався з майбутніми філологами. Зокрема, давав поради про те, як зацікавити учнів літературою. Педагог із багаторічним стажем вважає: варто знати інтереси дітей, поєднувати текст із сучасними технологіями, не перевантажувати сухою теорією, показувати багатство української мови.
Молодь також цікавилася, чому Петра Мідянку називають четвертим із літературного угруповання Бу-Ба-Бу – Бурлеск-Балаган-Буфонада (створене 1985 р. у Львові). На що іменинник відповів: «Ми приятелювали із засновниками об’єднання Юрієм Андруховичем, Віктором Небораком, Олександром Ірванцем, я їздив до них. І вони мене так зарахували, що я четвертий з Бу-Ба-Бу. Зрештою, вони давали дванадцять премій, ніби дванадцять апостолів, вони вважали, то мені за цикл віршів «На мотиви старого часопису «Подкарпатські гласи» присудили одну з них. Ця премія – пляшка коньяку «Золотий дюк», який мені вручили в Ужгородському коледжі мистецтв імені Ерделі».
Відповідаючи на питання, звідки черпає натхнення, поет каже: «Власне, аби когось учити, треба самому знати й відчувати. Маю таку особливість, що записую вірші саме на папері, у блокнот. Коли маю час, настрій, ніколи не силую себе. Можу не писати взагалі, робота літератора – це постійна думка. Якщо навіть не пишеш, у голові щось відкладається».
Відтак ювіляра вітала деканеса філфаку Галина Шумицька: «“Сервус, пане Воргол!” Це одна з поезій Петра Миколайовича, яка мені відгукується, а у виконанні «Плачу Єремії» особливо звучить. Від імені філфаку вітаю вас! Представники різних поколінь випускників нашого підрозділу, а таких за понад 70 років є тисячі, обирають різний формат спілкування з альма-матер. Є такі, які і не згадують студентські роки, є ті, хто пам’ятає кожну мить. Ви вирішили прийти на рідний факультет. І в нас є гарна традиція – вдягати футболки з написом «Я люблю філологічний факультет», яку вам і даруємо».
Своєю чергою, завідувачка кафедри української літератури Валентина Барчан зазначила: «Дуже приємно, що в такий важливий для вас час, ви разом із філологічним факультетом. Тішить, як добре відгукнулися про людей, із якими навчалися, та про своїх педагогів. А ви були прекрасним студентом, про якого викладачі говорили як про розумного, вдумливого, працьовитого. Приємно, що Петро Миколайович відчув, що праця педагога – його сродна, а на конкурсі «Учитель року» здобув перше місце. Згадую слова Микола Зерова, котрий у листі Павлові Тичині зичив легкої для творчості зірки. Тож бажаємо вам цього, і щоб зірки над вашим гірським краєм потужно світили ще довго на благо України!»
Насамкінець Петро Мідянка зачитав власні римовані рядки та анонсував презентацію своєї першої книги публіцистики та есеїстики «Стовп у центрі Європи», яка відбудеться 24 травня в контексті IX Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві. «Мова, власне, про стовп у селі Діловому, який поставили італійці. Але не варто сприймати однозначно… Це робота, із якою я прийшов до 60-річчя», – поділився автор.
Ольга Брайлян,
фото, відео Віталія Завадяка
Медіацентр УжНУ
){kind=link}