Примус убиває інтерес до навчання

У Великобританії є школа Саммерхілл. Це приватний навчальний заклад, заснований у 1921 році. Головна його ідея – школа має підлаштовуватися під дитину, а не навпаки.

Це заклад із вільним навчанням – учні можуть вибирати, які предмети їм відвідувати, або можуть не вчитися взагалі.

Але той, хто думає, що в цій школі ніхто не вчиться, помиляється.

Діти, які прийшли в Саммерхілл у дошкільному віці, ходять на уроки зразу.

Навіть учні, які взагалі відмовлялися вчитися в школі, у Саммерхіллі через деякий час (у середньому цей термін становить три місяці) починають цікавитися навчанням і відвідувати уроки.

Учні Саммерхіллу радо беруться за математику. Вони отримують задоволення від географії та історії. Майже ніхто не користується можливістю не вчитися. Навіть найменші часто резервують для себе час у розкладі вчителя і вчаться того, що їм подобається, що їм цікаво. Практично всі учні грають на музичних інструментах, часто на кількох одразу, записують музику.

То чому ж у Саммерхіллі діти вчаться із задоволенням, а у звичайних школах часто не люблять навчання? – Очевидно, тому що примус убиває інтерес до навчання.

Але як? – Мабуть, справа в асоціюванні.

Якщо ви поставите на будильник улюблену пісню, то незабаром її зненавидите, бо вона асоціюватиметься у вас із тими моральними стражданнями, які ви відчуваєте при небажаному пробудженні і підйомі.

Те ж і з освітою: примусове навчання завжди супроводжується моральними стражданнями, переважно – нудьгою. Зрештою, після тривалого примусу всяке навчання у дитини починає автоматично асоціюватися з тим дискомфортом, тою нудьгою, яку вона відчувала через примус. Це стосується всякого заняття. Примушування до якоїсь діяльності вбиває інтерес до неї, пишуть на сайті Econet.

Школа Саммерхілл – це демократична спільнота: усі питання, що стосуються керування школою, вирішуються на шкільних зборах, на яких присутні всі учні і працівники школи, при цьому кожен має рівний голос. Ці збори фактично є законодавчим і судовим органом школи.