Яна Пальок – іще школярка, але своїм умінням чаклувати над рослинами може пишатися.
Хобі, котре дівчина перейняла від мами, справді заслуговує поваги, бо родинний сад, за яким вона доглядає, нагадує маленький Едем, де квітує кілька сотень троянд і лілій.
Краса, що робить життя яскравішим
Лілії з’явилися в сім’ї Пальок усього п’ять років тому. Тоді пані Надія, учителька за фахом, вирішила зайнятися квітникарством.
– Вирощування квітів не робота, адже більшість часу я проводжу в школі, а справа для душі. Мати біля хати лілії я мріяла завжди, бо ці ніжні рослини мені дуже подобалися. У них є якась чаруюча краса, неповторність, особлива ніжність. Одного разу в «Сільському віснику» я купила 25 цибулин і, вивчивши різну літературу, почала ростити й пестити, мов діток, свої квіткові первістки. З кожним роком поповнювала колекцію. Коли старі цибулини дали «потомство», відсадила, виростила і вперше продала надлишок. Бажаючих купити було чимало, тож я зайнялася розведенням лілій більш серйозно. У цьому мене підтримали чоловік і дочка, – розповідає 38-річна жінка.
Яна з 10 років допомагала мамі поратися на городі з квітами, завжди ставилася до улюбленого заняття відповідально й переконана, що доглядати за ними легко лише тим, хто вміє жити в гармонії з природою.
– Я розмовляю з рослинами і впевнена: вони мене чують, відчувають кожен дотик долонь. Лише добрим ставленням до природи можна домогтися від неї взаємності, – зауважує дівчина. – Саме через недбальство маємо повені, стихії, град, який нещодавно завдав чималих збитків. Королево, між іншим, один із найбільш постраждалих населених пунктів. Що ж стосується лілій, то не все так просто. Є чимало тонкощів у їхньому розведенні. Скажімо, підживлювати ці квіти можна лише слабкими добривами, аби вони не «обпалили» цибулинки. Поливати треба також біля кореневища. Ґрунт для багатьох підвидів має бути різним. Восени, для прикладу, коли ми відсаджуємо з лілій «малечу», роботи з молодими рослинами достатньо. Та й протягом цілого сезону їх треба обкопати, прополоти, підживити. Загалом майже до кожного сорту є свої інструкції. Ми з мамою охоче ділимося секретами з усіма, хто також бажає зайнятися квітникарством.
Кожна людина може створити красу довкола себе
Трапляються в родині Пальок, звичайно, і курйози, пов’язані з рослинами.
– Якось до мене підійшла одна бабуся й каже: «Дайте мені квітку-дівчинку, бо в мене вдома одні хлопці». Моєму здивуванню не було меж. Я намагалася їй пояснити, що лілії не люди й не мають статевих ознак. Проте старенька запевняла, що на рослинах жіночого роду є паростки, а на квітах чоловічого – ні. Урешті-решт довелося взяти підручник із біології й показати співрозмовниці картинки, – усміхається юна садівниця.
Також дівчина зауважує, що ранок у неї починається з… обходу рослинного царства.
– Квітникар, як лікар, мусить оглядати рослини. До того ж уранці, коли сходить сонце, у світі квітів теж народжується день. Немає більшого задоволення, ніж починати його з власного маленького домашнього раю, вдихаючи аромати природи, – наголошує Яна.
Між іншим, дбає поціновувачка квітів не тільки про лілії, адже на подвір’ї сім’ї Пальок велике розмаїття рослин.
– У нас майже на кожному вільному клаптику двору щось росте. І це не лише лілії, але й троянди, різнокольорові кали, мініатюрні жоржини та багато інших рослин, які радують буянням від ранньої весни до пізньої осені. Цікаво, що найголовнішим секретом вирощування будь-яких квітів є велика любов до них, любов, якої потребують усі живі створіння. Завдяки цьому високому почуттю хобі моєї мати стало для неї улюбленою справою. У саду вона відпочиває від основної роботи. Саме від неї я й перейняла трепетне ставлення до природи. Нам, до слова, ландшафтний дизайнер не потрібен зовсім. Бо що ж може бути приємнішим, ніж створювати навколо себе власними руками красу та ще й ділитися нею з іншими, – запевняє дівчина.
Оаза юної квітникарки справді вражає принадами і розмірами, до того ж саме в липні в алеї родини Пальок буяє найбільше квітів. Однак свій ботанічний сад мешканка Вигорадівщини планує розширювати, мріє про нові види рослин та більшу кількість однодумців.
Марина Алдон, Карпатський об’єктив
