Нещодавно четверо студентів з України – волонтери благодійного фонду «Серце до серця» – повернулися з кількаденного навчання в Польщі, де опановували надання допомоги в екстремальних ситуаціях. Серед учасників підготовки добровольців «Pokojowego Patrolu» (польський патруль, який надає першу медичну допомогу під час фестивалю «WOODSTOСK», куди з’їжджається до півтора мільйона осіб) і студент фізичного факультету УжНУ Олександр Буксар. Хлопець уже третій рік є волонтером фонду в Ужгороді. Торік зібрав найбільше коштів, тому й мав можливість пройти навчання в Польщі. Своїми враженнями про поїздку Олександр поділився з Медіацентром УжНУ.
- Олександре, як ти став волонтером? Що спонукало?
– На другому курсі на пропозицію громадського декана вперше спробував себе в ролі «добровільного помічника». Було дивно і складно, бо я людина радше соціопатична. Проте досвід цікавий. Тоді волонтерив тільки в день фіналу. Спостерігав за організацією дійства – це мене ще більше зацікавило, тож запропонував допомогу на майбутнє. Крім того, цікавлюся політикою, а соціальна діяльність – невід’ємна частина функціонування нормальної держави… Потім уже брав участь в організації велопробігу, збирав пожертви і на концертах. На другий рік волонтерства зібрав найбільше коштів на Закарпатті.
- Чи зустрічав байдужих людей?
– Так, коли годину стояв на ринку на вулиці Краснодонців: ніхто нічогісінько не кинув у скриньку, навіть не віталися у відповідь. А от на концертах легше, бо про тебе повідомляють офіційно, тож і довіри більше. Люди культури свідоміші й підтримують благодійність.
- Ти відвідав навчання «Pokojowego Patrolu» в Польщі. Що це таке і для чого?
- Чого навчали вас, чотирьох студентів з України, і де?
– Навчання відбувалося поблизу Кракова (Польща). Серед сорока волонтерів-поляків було й четверо українців. За чотири дні нас навчали в трьох напрямках – надання першої медичної допомоги, реагування в екстремальних ситуаціях та виховання командного духу. Ми навчилися виконувати масаж серця, штучне дихання, приводити до тями, поводитися з ношами тощо.
- А як навчали командної роботи?
– У світі багато індивідуалістів, а тут нас вчили поводитися в гурті, виховували лідерські якості. Нас розділили на кілька груп по п’ятеро, і кожен по черзі мав побути керівником. У фіналі попросили вибрати одного – і це було дуже легко, бо кожен знав, хто на що здатен. А виховували так. Наприклад, зав’язували очі всім, а один лежав на ношах і казав, куди треба йти і що робити. Тобто ми мали одне одному довіряти й діяти спільно, йти до одної мети, як, наприклад, коли наливали воду в трубу з дірочками: всі мали окреме завдання, але вода не витекла.
- Чи контролювали, чого ви навчилися?
– Так, ми мали два іспити. Один теоретичний, письмовий: ми повинні були продемонструвати знання законодавства щодо благодійності. Інший – практичний. Він відбувався вночі впродовж чотирьох годин. Треба було правильно зреагувати в двох ситуаціях – при аварії з постраждалими та нападі на наметове містечко. Все, як у кіно: грим на уявних постраждалих, відповідна поведінка, спецефекти, вогонь, плюс дощ, який почався…
- Не було паніки?
- А що найбільше запам’яталося?
– Чотиригодинний іспит. Особливо, коли побачили загримованого чоловіка з сокирою в грудях. ☺ А ще те, як переходили річку в лісі. Від однієї ситуації до іншої ми мали перейти лісом. Кожен у руках мав якісь дивні і непотрібні, на перший погляд, предмети – дошки, бочки, канати… Але коли треба було перейти річку, то все це згодилося. Ось тут усі допомагали всім. А ще гарний був пікнік після іспиту, о 3-й годині ночі. ☺
- Не було мовного бар’єру чи іншого дискомфорту?
– Три дні були дуже насичені. Але ми встигли й перезнайомитися, поспілкуватися. Кожен з українців був в іншій команді, тобто фактично мало спілкувалися. А мовного бар’єру не було. Навіть розвіявся стереотип, що поляки неприязно ставляться до українців. Всі були командою – добродушні, відкриті.
- Чим закінчилося навчання?
– Кожен отримав два сертифікати – медичний і т. зв. посвідчення «покойового патруля». Тобто я маю бути волонтером на їх фестивалі, який буде всередині літа.
- В Україні ще нема «покойового патруля», то для чого ви проходили навчання?
– В Україні хочуть запустити такий патруль, відповідно навчання пройдуть по одному волонтеру з кожної області. Ми будемо координаторами патруля у своєму штабі, своєрідними інструкторами. Планують також запрошувати польських інструкторів для навчання тут.
Розмовляла Іванка Когутич
