Підживлюючи хорошу поведінку, ми допомагаємо дитині добре поводитися без криків і покарання.
Мама каже маленькому Віті, щоб він припинив бігати по кухні. Потім мама каже йому, щоб він не бігав по коридору. Тепер мама кричить на Вітю, щоб він припинив бігати по іншій частині будинку, і вже готова вийти з себе й надавати шльопанців малюкові…
Засмучені батьки кричать на дітей і шльопають їх просто тому, що не знають інших способів примусити їх слухатись. Однак доведено, що крики та шльопанці викликають все нові й нові проблеми. Діти, яких шльопають чи на яких постійно кричать, більш схильні до агресивності, мають менш розвинені навички вирішення проблем, а також більш низьку самооцінку.
Однак коли дорослі використовують інші способи, щоби простимулювати слухняність і співробітництво, діти краще адаптуються до навколишнього оточення, краще взаємодіють з батьками й однолітками та з більшою готовністю виконують вимоги старших.
Ось як це діє
Пам’ятаєте притчу, в якій ідеться про те, що всередині кожного з нас живуть два вовки – один хороший, а інший поганий? При цьому вони постійно борються один з одним. Який з них переможе? А переможе той, якого ви годуєте, тому що тим самим ви робите його сильніше.
Поведінка дітей влаштована аналогічним чином. Підживлюючи негатив, ми зміцнюємо погану поведінку. Підживлюючи позитив, ми зміцнюємо хорошу поведінку. І наша увага є саме тим, чим ми плекаємо («годуємо») кожного з даних типів поведінки.
На жаль, багато батьків фокусують свою увагу саме на поганій поведінці. Таким чином, вони підживлюють не того вовка. Вони кричать «Припини це!», «Припини те!». Але це неправильно. Основний акцент повинен робитись не на тому, щоб застати дитину за проявом поганої поведінки, а на тому, щоб застати її за проявом доброї поведінки та звернути на неї свою увагу.
Мама намагається вести себе із хлопчиком інакше. Коли він починає бігати, вона пропонує йому піти у свою кімнату й погратися з його улюбленим конструктором. У той час як Вітя спокійно грає, мама підходить до нього та просто наголошує на тому, як він добре справляється. Малюк продовжує спокійно грати, і через кілька хвилин мама підходить до нього і знову каже йому, як вправно він займається конструюванням. Вони посміхаються один одному, і мама ніжно обіймає сина.
Правда полягає в тому, що насправді Вітя завжди добре слухався маму. Щоразу, коли вона казала йому припиняти бігати деінде, він робив це і просто вирушав бігати в інше місце.
Ми не можемо бути впевнені в тому, що наші діти відразу ж будуть знати, що їм робити, як тільки ми скажемо їм про те, що робити не треба. Тому краще скажіть дитині прямо, чого ви від неї чекаєте, установіть зворотний зв’язок з нею після того, як вона вас послухається. Зворотний зв’язок – це те, як ви будете підживлювати бажану поведінку дитини своєю увагою.
Усе, що вам треба зробити для забезпечення зворотного зв’язку, – це згадати про хорошу поведінку дитини: «Ти так спокійно граєш», «Ти поділився своєю іграшкою»… Якщо ви забули вчасно згадати про хорошу поведінку дитини, скажіть їй про це пізніше, наприклад, перед сном: «Ти сам зібрав сьогодні всі свої іграшки!».
Ключ у тому, щоби підживлювати належну поведінку дитини. Щоразу, коли ви бачите, що ваша дитина робить те, що ви хотіли б, щоб вона повторила (і не раз), забезпечте наявність зворотного зв’язку, звернувши свою увагу на її хорошу поведінку.
Вітя тепер уже в ліжку. І малюк, і мама добре почуваються як за свою власну поведінку, так і у ставленні один до одного. Удома спокійно. Мама п’є чай і відпочиває.
Просто застаньте дитину за доброю справою і скажіть їй про це – і ви обоє будете раді тому, що зробили!
Джерело: childdevelop.com.ua
