Здобуваючи освіту на відділенні журналістики Ужгородського університету, студенти створюють на практичних заняттях найрізноманітніші медійні продукти – газети, журнали, фотозамальовки, радіопакети, відеофільми, онлайн-ресурси. Про одну з останніх робіт наших майбутніх випускників-журналістів – у цій публікації.
«Перші тижні навчання в магістратурі справили на нас неоднозначні враження. Ми вважали, що наука – це нудно. З часом прийшло розуміння: ніхто й не зобов’язаний нас розважати. Для розваг треба було йти в цирк», – починає свою розповідь одна з авторок відео «НеЗвіданий Ужгород» Марія Туряниця.
Проте, коли в магістрантів з’явилася дисципліна «Науково-популярна журналістика», виявилося, що наука може бути і є цікавою. Таке розуміння прийшло під час виконання одного із завдань курсу – створити науково-популярний продукт.
«Маючи певний досвід відеозйомки і монтажу, ми з Джесікою Вайдою вирішили, що це буде відеоробота. Узялися відзняти невеличку оповідь про маловідомі пам’ятки Ужгорода», – продовжує магістрантка.
Не маючи про місто достатньо інформації, дівчата звернулися до відомого в краї туризмознавця, професора УжНУ Федора Шандора. Той, звичайно, радо допоміг. Тож Марія з Джесікою вже принаймні мали п’ять місцин, про які можна було починати творити свою відеорозповідь: чехословацькі бункери на вулиці Другетів, храм Яна Непомуцького на Радванці, ужгородську електростанцію, палац Другетів у Горянах та старицю річки Уж у Дравцях.
Федір Шандор став і першим експертом перед оком камери, повідавши про бункери на вулиці Другетів.
«Наблукалися ми в пошуках цих споруд. У нашій уяві поставали довгі й глибокі тунелі, навіть світло для камери хотіли брати. А що як там темно?! Але темно було лише у наших головах. На четвертий день ми виловили Федора Федоровича, який буквально ткнув нас носом у ці пам’ятки. Вони виявилися вогневими точками. І що? Цікаво ж неабияк! Тож одне відзняли. А що з іншим?..» – продовжує свою розповідь Марія.
За рекомендаціями багатьох знайомих видзвонили колишнього ужнівця Владислава Товтина – людину, котра, мабуть, знає про Ужгород більше, ніж місто знає про себе саме. Пан Владислав люб’язно погодився відвідати з дівчатами декотрі з локацій, але… «післязавтра». Тому на «завтра» запланували сходити на Ужгородську електростанцію.
«Наївні діти! Біля входу нас зустріли інженери «Закарпаттяобленерго», які дуже зацікавилися нашою ідеєю. Та, розпочавши зйомки, ми їх тут же й припинити, бо територія приватна, а дозволу в нас не було. Врешті таки відзняли, поспілкувалися з працівниками, котрі не лише добре виконують свою роботу, а й знають історію. Ще й книжку «100 років джерелу світла і тепла Закарпаття» дали нам для начитки. Переповнені емоціями, ми чекали наступного дня», – розказує далі Марія.
Із Владиславом Товтином магістрантки відвідали храм Яна Непомуцького на Радванці й палац Другетів у Горянах. Відчуття, зізнаються, мали незабутні, багаж знань неоціненний, із задоволенням «смакували» розповідями пана Владислава. Побачили Ужгород з кар’єра, з Горянської ротонди і з БАМу, бо між тим два дні знімали захід сонця.
Між зйомками дівчата захоплено розповідали про свої враження доцентові кафедри журналістики Василеві Шарканю. Той порадив ще звернутися на історичний факультет до Володимира Мойжеса щодо фактологічної бази про палац Другетів у Горянах.
Відтак писали начитку, записувалися, монтували й перемонтовували…
«Дуже дякуємо всім, хто нам допомагав! Люди, ви круті!» – завершує свої спогади Марія Туряниця.
Ну а нам залишається переглянути, що ж вийшло з трудів журналістів-магістрантів.
Підготовлено за інформацією Марії Туряниці та Джесіки Вайди,
магістранток відділення журналістики
Медіацентр УжНУ
){kind=link}