Модерарував захід заступник декана філфаку з навчально-виховної роботи Олег Хававчак.
Олександр Дюлович був подивований кількості студентів і викладачів, що завітали на захід. Із усмішкою зауважив: «Вас так багато, що почуваюся Андрієм Любкою» ☺. Додав також, що переконаний: за час навчання на філфаку тутешні студенти повинні побачити всіх провідних письменників Закарпаття, поспілкуватися з ними, спробувати їх відчути.
Пан Олександр розповів, що роман «Донос», над яким працював близько 7 років, став його першою спробою писати дорослу прозу. Фактично твір постав із матеріалів, які письменнник зібрав, беручи участь у конкурсі кіносценаріїв до 200-річчя з Дня народження Кобзаря. Тоді його «Історія одного доносу» виборола ІІ місце. Оскільки сценарій не вдалося екранізувати, а значну працю в архівах, бібліотеках змарнувати не хотілося, вирішив створити прозовий твір – роман. Спершу була думка навіть назвати його кінороманом.
Прочитавши майже всі художні тексти про Тараса Шевченка, пан Олександр зізнається, що «не знайшов тієї, про яку міг би відзначити: це та книжка, яку і я хотів би написати, – тому вирішив написати по-своєму, сказати не так, як було сказано про Кобзаря досі». Передусім прагнув відійти від звичної оповідної, розлогої манери викладу, хотілося сучасності, динаміки, драйву, напруги.
На запитання, а який же Шевченко, письменник не дає конкретної відповіді, запевняє, що ніхто і ніколи не буде знати, яким Кобзар був насправді. Автор упевнений: «Шевченко незбагненний, як і кожен геній». Заохотив присутніх до прочитання «Доносу» ще більше, коли сказав: «Яким я бачу Шевченка, ви прочитаєте в цій книзі… У романі він є таким, як кожен із нас у 33. Тарас Григорович молодий, успішний, імпульсивний, як і всі творчі люди. Дуже емоційний, то він спалахує, закохується, грає на гітарі…»
Роман викликав багато запитань у читачів. Чому Кобзар так багато співає? Олександр Дюлович без сумніву зауважив, що тоді співали всі. Дорога на роботу, будь-яка фізична праця супроводжувалися співанками, адже сучасних можливостей просто надіти наушники, щоб якось розважити себе, не було.
Дія в «Доносі» розпочинається 28 жовтня 1886 року. Саме тоді в США відкрили відому Статую Свободи. Роман написаний у формі, подібній до побудови «17 миттєвостей весни». Пан Олександр стверджує, що формат дата-подія дозволяє описати найбільш вагомі дні у житті героїв.
Ключові слова, які виніс видавець на обкладнику книги «Розгром Кирило-Мефодіївського братства. Психологія зради», дає відповідь на питання, чому там нема портрета самого Шевчанка й водночас дає відповідь на запитання, про що ж власне цей роман. Олександр Гаврош зауважує, що цей твір показує й те, що може чекати наше суспільство в майбутньому.
Деканеса філологічного факультету Галина Шумицька попросила автора навести одну причину, чому «Донос» варто прочитати тим, кому ще нема 30. «Прочитавши роман, думаю, кожен зможе дати собі відповідь, чому українці так люблять Шевченка. Чому цьому чоловікові встановлено стільки пам’ятників у всьому світі. Чому цей чоловік прожив тільки 47 років і якими були ці його роки. Мабуть, щоб наблизитися до відповідей на ці питання й багато інших, і варто цю книжку прочитати».
Професорка, завідувачка кафедри української літератури Валентина Барчан емоційно й захоплено коментувала роман. Валентина Володимирівна зауважила, що «Донос» є насамперед твором про психологію зради, про психологію гріха.
«Я прочитала цей твір із задоволенням, із зацікавленням. Сподобалася і композиція, і сюжет. Справді тут є динаміка, є драйв. Тут є й чудова українська літературна мова: жива, соковита, насичена й образна, яка сама по собі викликає бажання дізнатися, а що ж там далі. У цьому творі чудово вкраплено народнопоетичну творчість. Пісні дуже органічно вписуються в цей ліричний образ Тараса Шевченка. Мені сподобалося, що я жила з автором і героями в одному історичному часі. Я з ними розмовляла на рівні сучасника і на рівні тих персонажів, про яких ідеться у творі. Тут не побачимо штучного документалізму. Я вірю автору, вірю психологічно правдивим персонажам. Цей твір дуже сучасний. І прочитати його варто як тим, кому до 30, так і 70-річним, навіть 90-річним…» – переконана Валентина Володимирівна.
У відповідь на одне із запитань пан Олександр зауважив, що джерелом його натхнення є те, що робить, те, що йому вдається. А коли письменник створює те, що йому подобається, у нього з’являється стимул працювати далі.
