Студенти УжНУ дізнавалися правду про війну з перших уст (фото, відео)


Олександр Данилюк
Рейтинг публікації:
Голосів: 0

У понеділок, 14 березня, студенти Ужгородського університету мали змогу поспілкуватися з єдиним хірургом, що оперував українських воїнів під час Дебальцівського оточення Олександром Данилюком.

Як повідомив Медіацентр УжНУ, з ініціативи студентів філологічного факультету в університеті відбулася зустріч із військовим хірургом Олександром Данилюком. Як зізнається молодий лікар, більшість навичок «окопної хірургії» здобув саме на війні – до того не мав особливої практики. Під час оточення довелося проводити такі операції, на яких він не спеціалізується, але вибору не було.

Асистувати теж часто було нікому, тому експрес-курси зі встановлення крапельниць, надання першої допомоги, інших лікарських навичок довелося опановувати на ходу водіям, електрику, шахтарю – людям, далеким від медицини. Оскільки вагому частину хірургічного інвентарю було знищено під час обстрілів, користувалися часто підручними засобами: пилкою на метал та кусачками для дроту як інструментами для ампутації. Про ці та інші страхіття війни почули ті, кому болить Україна.

До слова, в аудиторії зібралося близько 150 студентів і викладачів філологічного, математичного факультетів, факультету суспільних наук та інших.

Олександр розповів, що влітку 2014-го закінчував навчання і мав захистити диплом: «Я просив перенести захист магістерської. Військові дії не зупинялися, а тільки наростали. Добровільно пішов у військкомат, щоб мене мобілізували. Того дня, коли я захистив диплом, загинув перший закарпатець. Почувався дуже пригнічено, думав: якби я там був, можливо, зміг би допомогти».

Розповів і про свої перші дні у зоні так званої АТО: «Медична рота зібралася. Ми вчили солдатів того, чого раніше й самі не робили і знали переважно теоретично». Спати доводилося просто неба з високою вірогідністю потрапити під обстріл. Коли починався обстріл, «половина була в окопах, половина – в касках поза ними».

Почули й про саме оточення, яке тривало протягом 9 діб у лютому 2015 року. Розповіді про пам’ятних пацієнтів, серед яких Олег Науменко, Денис Чабанчук, Вадим Свириденко та Сашко Тарасюк, не можна було слухати байдуже: багато хто не стримував сліз… Люди були шоковані почутим: ворог вів прицільний вогонь по лікарнях, позиціях медроти та машинах з пораненими, звісно ж, не шкодували й мирного населення.

Артур Кубан прийшов на зустріч, щоб підтвердити чи спростувати те, що відомо йому. Хлопець живе за кордоном, де подача інформації суттєво відрізняється від того, що діється насправді. Тепер він дістав відповіді на свої запитання, тож охоче ділиться враженнями від почутого: «Хотів почути правду від людини, яка була на війні, а не слухати перекручену інформацію ЗМІ. Для людей, які не були на фронті, історія з Дебальцевом тривалий час була незрозумілою: був котел чи його не було. Я дізнався, що то дійсно був жах і котел – не перебільшення».

Спілкування в тіснішому колі продовжилося в Медіацентрі УжНУ, де Олександр показав фото з оточення, а слухачі дістали відповіді на свої запитання. Серед іншого тут говорили про інформаційну війну, яку веде держава-агресор (у Станиці Луганській, яка перебування під контролем України вже більше року, досі немає українського телебачення), волонтерське забезпечення, книгу-спогад про оточення, яку написав Олександр і готує до друку, пацієнтів-сепаратистів тощо. Декан філологічного факультету Галина Шумицька запропонувала активно поширювати почуту інформацію, щоб про неї знало якомога більше людей. Сашка ще довго не відпускали – йому навіть надійшла пропозиція перекласти книгу німецькою мовою: світ має знати правду.

Світлана Кучерук, старший викладач кафедри філософії, вражена почутим. Пані Світлана була однією з найактивніших учасниць діалогу, тож розповідає: «Про зустріч дізналася із оголошення у холі. Я просто не могла не прийти: знаю про нашу 128-у і про знаменитого медика — бачила про нього сюжети по телебаченні, чула схвальні відгуки авторитетних лікарів. Цю правду треба знати і бажано приймати її з уст очевидців. Найбільше мене вражає, що людина, яка пройшла через такі жахіття і бачила стільки всього, має в собі стільки світла й добра, та ще й дуже скромна».

Зараз Олександр повернувся до роботи в Ужгородській міській лікарні, де рятує життя не тільки мирних ужгородців, але й наших Героїв. Одним з тих, ким тепер опікується лікар, є Іван Говбел — військовий 128-ї бригади, який зараз балансує між життям та смертю, а день лікування обходиться більш як у 2 000 гривень. Дізнавшись про це, студенти та викладачі згуртувалися й змогли зібрати близько 3000 гривень, що забезпечило нашому Герою лікування на півтори доби. Ліки закупили відразу ж після зустрічі й передали Іванові.

Олександр, задоволений зустріччю, зауважує: дуже приємно, що в університеті стільки небайдужих людей.

Ксенія Шокіна,
Фото, відео Роберта Паппа
та UzhInform-у

Прокоментувати!

avatar
  Subscribe  
Повідомляти про
Попередній Як мукачівські дошкільнята з поліціянтами спілкувалися (фото)
Наступний Нова модель фінансування вищої освіти в Україні