Але не менше хочеться, щоб діти слухали нас і вчителів, слідували чіткому розпорядку дня і правилам, не створювали нікому проблем, не відволікали від важливих справ і навіть одягалися так, щоб милувати наше око.
Тільки все це не про креативність. Бо креативна дитина зовсім “не зручна”, вона не любить послуху і робити так, як інші.
Творче або креативне мислення — це нестандартний, оригінальний тип мислення, здатний привести до несподіваних рішень чи нових відкриттів. Воно потрібне у кожній професії: в ІТ, в торгівлі, військовій справі, журналістиці, юриспруденції.
Натомість сучасна система освіти побудована так, щоби плекати не креативних людей, а добрих виконавців. Вони мають беззаперечно підкорятися волі вчителя (начальника), не ставити зайвих питань, ретельно виконувати уроки (роботу), які для них визначив хтось інший.
Це стосується не лише української системи освіти. У 1990-х роках у США досліджували, наскільки діти різного віку використовують свій творчий потенціал. Результати показали, що у віці 3-5 років діти мислили креативно у 98% випадків.
Згодом тих самих дітей перевірили у віці 8-10 років — лише 32% з них використовували вповні свій творчий потенціал.
Група 13-15-літок мислила творчо лише у 10% випадків. А велика вибірка 25-літніх — лише у 2% випадків.
Такий результат може свідчити про те, що ми вчимо дітей все “робити правильно” і не шукати власних відповідей і рішень. А коли є єдино правильний шлях — починаєш панічно боятись помилок.
Ми порівнюємо дітей між собою і рівняємо на “кращих” (зокрема, відкритою системою оцінок).
Не заохочуємо ставити запитання (особливо незручні), фантазувати та вигадувати. Тобто, власноруч притуплюємо природний інтерес до світу. Єдине цікаве, що їм залишається — це віртуальний світ комп’ютерних ігор чи фільмів. А потім дивуємось, що дитина “нічого не хоче, крім комп’ютера”.
І хоча чимало вчителів намагаються розвивати дитячу креативність, їм нелегко боротися з системою, та ще й знаходити на це час в геть перевантаженій навчальній програмі. Тому дуже важлива роль у цьому процесі лягає на плечі батьків.
То що нам робити, щоб наші діти росли креативними? Адже, на відміну від м’язів, “наростити” творчий потенціал не так легко. Але можливо. І не просто можливо, а цей процес ще й приносить чимало задоволення.
І батьки, і діти відчувають велике задоволення від спільного розвитку й від інтенсивно проведеного часу разом. Часу, який обов’язково залишиться теплим спогадом у серці дитини.
Запропоновані 7 способів розвивати творче мислення дитини не є взаємовиключними. Навпаки, найкраще дотримуватися їх усіх, бо вони доповнюють одні одних. І це не так важко, як може здатися на перший погляд:
СПОСІБ №1: НЕ ОБМЕЖУЙТЕ БЕЗЛІЧЧЮ ПРАВИЛ
Як не дивно, дослідження сімейного укладу в родинах особливо креативних підлітків, надруковане в американському Journal of Creative Behaviour, засвідчило, що більшість цих родин ставило перед дітьми не більше одного правила.
На противагу 5-6 правилам у “нетворчих” родинах. Тобто, розмірений порядок і чітко розписані обов’язки не сприяють креативності. Так, дітям потрібні рамки — почуття певних рамок тотожне почуттю безпеки. Але краще, коли вони достатньо широкі.
Наприклад, що “в нашій сім’ї — не б’ються” (працює тільки, коли батьки підкріплюють слова власним прикладом).
А от що стосується особистих інтересів та сфер відповідальності дитини, то хай в межах цих рамок рішення приймає самостійно: “вигадайте, як поділити цю іграшку без бійки”.
Американський письменник Адам Грант це називає “цінності на противагу правилам”. Наприклад, цінністю є те, що “в нашій сім’ї цінують відповідальне ставлення до обов’язків і потреб”.
А свої правила дитина має встановити сама: “Скільки тобі треба часу на домашні завдання?” Або “В нашій сім’ї цінується прагнення досягати високих результатів в улюбленій справі — чим ти хочеш займатися?” (див. спосіб №5).
Тут ідеться також про зміцнення довіри до дитини і стимулювання почуття відповідальності.
СПОСІБ №2: ЗНАЙОМТЕ ДИТИНУ З КУЛЬТУРОЮ І МИСТЕЦТВАМИ:
Британський освітянин Кен Робінсон поділяє шкільні дисципліни у сприйнятті батьків так:
– найважливішими для більшості здаються точні науки і мови
– середньо важливими є гуманітарні науки (історія, географія, правознавство)
– найменш важливими вважаються всі види мистецтв.
Нейролінгвістка Тетяна Чернігівська іронічно порівнює ставлення людей до культури і мистецтв як до десерту — мовляв, можна “поласувати” після стейка, або й ні.
Натомість, сучасні дослідження діяльності мозку свідчать про зовсім протилежне. Наприклад, слухаючи музику, наш мозок працює в такому режимі, який за інших обставин ніколи і не “включається”. Він значно інтенсифікує свою роботу і вибудовує нейронні зв’язки так, що в старості позбавить хвороби Альцегеймера.
Тобто, мистецтво — це не “десерт”, це зовсім інший вид “корисної їжі”.
Мистецтва якнайкраще сприяють розвитку творчого потенціалу. Вони демонструють, як здатна літати уява, вибудовують тонкі емоційні зв’язки, провокують створення асоціативних рядів та творять образи — а цього часто бракує у повсякденному житті.
Два рядки вірша здатні викликати в уяві цілу історію про переживання персонажа, зображення руки чи нахил дерева на картині — передати емоцію людини, мовчанка актора чи жест танцюриста — всю інтенсивність почуттів героя.
Діти здатні відчувати і вловлювати все це значно більше, ніж ми від них очікуємо.
Мистецтва глибоко надихають дітей, спонукають імітувати дорослих чи творити щось своє, а часом чинять такий несподіваний вплив, який може навіть визначити їхню майбутню професію.
Крім того, слухання, читання, споглядання — це види діяльності, які змушують зупинитися, вникнути, задуматися, виховують посидючість та глибину сприйняття, такі важливі для креативного мислення.
СПОСІБ №3: ГРАЙТЕСЯ З ДІТЬМИ
Крім контакту з різними видами мистецтв і власних проб створити подібне, розвивати фантазію й образне мислення можна також через гру.
Фактично, усі дитячі ігри — це безперервна креація.
Батьки можуть їх спрямовувати у певне русло, провокуючи мислити нестандартно: вигадувати з дітьми казки й історії, найбільш небувалі ситуації, малювати неіснуючих тварин, літати в уяві на далекі планети, писати пісні про власні пригоди чи просто читати дітям книжки.
Участь дорослого у таких іграх надає грі особливого статусу (подібно до мистецтв, що їх теж творять дорослі) — гра не асоціюється з чимсь інфантильним, що треба “перерости”, бо дорослі таким не займаються.
СПОСІБ №4: ВИГАДУЙТЕ ВАРІАЦІЇ
Це теж одна з ігор на розвиток фантазії, але дуже важлива, тому займає тут окреме місце.
Вимірювання варіативного мислення використовують у тестах для визначення рівня креативності.
Це коли людині пропонують знайти якомога більше застосувань одного предмета (наприклад, олівця) аж до найдивніших.
Варіативне мислення не тотожне креативному, але є його головною передумовою.
Це дуже корисна вправа і для дорослого, і для дитини, яка може стати спільною грою. Наприклад, можна по черзі називати предмети у природі, які бувають певного кольору (напр., синього) чи якоїсь форми (напр., трикутної), або вигадати якнайбільше страв, які можна зробити з продуктів, наявних в холодильнику.
Варіативне мислення цілком піддається тренуванню.
СПОСІБ №5: ПОКАЖІТЬ РІЗНОМАНІТТЯ ЗАНЯТЬ
Дитині буде значно легше зорієнтуватися у власних інтересах, якщо дорослі їй в цьому допоможуть.
У кожної дитини завжди є кілька талантів — просто має бути хтось, хто їх помітить, розкриє і допоможе розвивати.
Дорослому варто якнайбільше всього показати дитині. Музичні театри чи магазини музичних інструментів проводять спеціальні заняття для дітей, де знайомлять з різними інструментами, спортивні школи мають дні відкритих дверей. Такі дитячі фестивалі, як “Арсенал ідей” в Києві чи “Дитячий Форум” у Львові, на кілька днів збирають на одній території організації, які працюють з дітьми в найрізноманітніших сферах.
Та й, зрештою, дуже багато всього можна знайти просто в інтернеті.
Сьогодні у світі як ніколи важлива міждисциплінарність — а це не що інше, як творчо поєднані між собою моделі з різних сфер діяльності.
Сьогодні актуальна не лише глибина володіння якимсь предметом — її має доповнювати широта поглядів, знання з інших близьких чи далеких сфер.
І нерідко такими сферами є мистецькі: відомо, що нобелівські лаурети у сфері точних наук у порівнянні з іншими людьми у 22 рази частіше займалися театром чи танцями, у 12 разів частіше писали вірші і прозу, у 7 разів частіше творили картини і скульптуру, вдвічі частіше займалися музикою.
Тобто, ширший погляд на світ є важливою передумовою для креативного поєднання найнесподіваніших аспектів цього світу.
СПОСІБ №6: ФОРМУЙТЕ ПОЗИТИВНЕ СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ
Здавалося б, який зв’язок між творчим і позитивним мисленням?
Прямий. Позитивне мислення — це не лише невитравний оптимізм, але й здатність мислити продуктивно.
Оптиміст в будь-якій ситуації шукає для себе корисну складову і способи її розвинути. І сам цей пошук — вже чистого роду креативність, яку можна плекати і помножувати.
СПОСІБ №7: НЕ ПЕРЕВАНТАЖУЙТЕ ДІТЕЙ
Це найважче зробити після всього сказаного, але дуже важливо — кожна дитина має мати час на роздуми, на відпочинок і вільну гру.
Вони є обов’язковою умовою для роботи креативного мислення. Про гру як елемент креативності ми вже говорили трохи вище.
Про важливість “розсіяного” або незосередженого способу мислення багато розповідають викладачі Каліфорнійського університету в своємунайпопулярнішому у світі онлайн курсі “Як навчити вчитися”.
Вони стверджують, що такий спосіб мислення є критично потрібним для креативних рішень і кращого запам’ятовування.
Режим “розсіяного” мислення обов’язково треба чергувати з так званим “зосередженим” типом мислення, бо він сягає в інші, не задіяні в зосередженому стані сфери мозку.
Режим “розсіяного” мислення ми свідомо вмикаємо під час робочих мозкових штурмів, коли обмінюємось різними — до найдивніших — думками й ідеями, які здатні надихнути колег на дуже креативну назву чи рішення проблеми.
Тож творчому мисленню потрібен постійний розвиток і джерело енергії, широта поглядів, оптимізм, а також відпочинок. Надихайтесь!
Софія Рябчук, Українська правда. Життя
