6 липня коло близьких Василя Васильовича зібралося в малому залі ректорату УжНУ. Тут колектив рідного для дослідника філологічного факультету, що його майбутній членкор Національної академії наук України закінчив 1955 року, презентував збірку «Професор Василь Німчук у спогадах сучасників», робота над якою тривала протягом кількох останніх місяців.
Серед гостей, які прибули на захід, були учні професора з різних куточків Закарпаття й України загалом. Так, на зустріч прийшли науковці з Інституту української мови НАН України, Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, з Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національного університету «Львівська політехніка», Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ та інших навчальних закладів.
Модерувала зустріч декан філологічного факультету Галина Шумицька:
«Сьогодні нас зібрав добрий і світлий ангел філологічного факультету, а отже, й нашого університету – Василь Васильович Німчук. Серце його перестало битися в земному вимірі 26 листопада 2017 року. І перш ніж розпочати нашу бесіду, пропоную переглянути відеореквієм (див. на початку. – Ред.), підготовлений працівниками Медіацентру Ужгородського університету» .
Відтак до присутніх звернулася проректор УжНУ з науково-педагогічної роботи Мирослава Лендьел.
«Видатний випускник Ужгородського університету Василь Німчук є нашою гордістю, почесним доктором нашого університету. Це людина, з якою довгі роки асоціювалася, асоціюється й буде асоціюватися філологічна наука України. З Василем Васильовичем Німчуком я познайомилася рік тому – під час наукової конференції, на основі відеоматеріалів із якої був створений щойно переглянутий «Реквієм». Ця людина вразила з першої хвилини своєї промови щирістю, безпосередністю, відданістю тій справі, якій присвятив життя. І коли я говорила з колегами-філологами, то зрозуміла, що ця людина є незаперечним авторитетом – науковим і моральним. Людей, які би поєднували таку високу народну щиру мораль і водночас були незаперечними авторитетами у науці, є не дуже багато. Але вони є сіллю нашої землі, нашої країни, бо вони є справжніми», – зауважила Мирослава Олександрівна.
За нею слово мав упорядник видання, учень професора, доцент кафедри журналістики Василь Шаркань:
«Для мене книжка, яку сьогодні презентуємо, – це маленьке диво, яке зроблене стараннями багатьох. Багато людей у це видання вклали душу, і тому, власне, ця справа, яка за дуже короткий час була зроблена, стала можливою. Почалося все з того, що Василь Петрович Густі, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників, запропонував зібрати спогади про Василя Васильовича, поки вони ще свіжі. Цю ініціативу підтримали і Галина Василівна Шумицька, і Тетяна Василівна Ліхтей, і інші. Усі залучені до справи дуже позитивно зреагували на ініціативу. Буквально за кілька місяців до наповнення книги зголосилося 57 авторів. Але це при тому, що не було опубліковано жодного оголошення в інтернеті, не розіслано жодного інформаційного листа – люди переказували одне одному про цей проект».
Збірка містить передмову упорядника, інформацію про основні життєві віхи Василя Німчука, 53 тексти-спогади про вченого, інтерв’ю з професором, світлини, а також диск-додаток із відеоматеріалами – на ньому представлені коментарі про вченого, зібрані під час підготовки фільму «Вимір справжности». На відео – рідний брат Василя Німчука – Іван, однокурсники й друзі вченого, а також професори Павло Гриценко, Павло Чучка, Любомир Белей, Віктор Мойсієнко, Надія Бабич, Василь Лучик, інші відомі українські мовознавці.
Буквально за місяць книгу спогадів вдалося підготувати й опублікувати у видавництві «Карпати». Його директор Віктор Браславецьтакож висловив враження від роботи над подарунком на вшанування пам’яті мовознавця. Видавець також подякував представникам філологічного факультету, які багато зробили для підготовки книги.
Над оформленням книги працювала доцент кафедри журналістики УжНУ, кандидат мистецтвознавства Леся Поліха, якій, за одностайними відгуками присутніх, сповна вдалося реалізувати ідею видання. Дизайнерка дещо привідкрила завісу своєї творчої лабораторії.
За словами Лесі Ярославівни, основою настроєвості оформлення книги став кадр із документального фільму «Вимір справжности», де Василь Васильович Німчук на блакитному тлі, осяяний сонцем, показував молоді дорогу. Загалом же, в оформленні книжки використано багато символів. Так, на обкладинці зображена довжанська церква, картки з діалектними нотатками, записані рукою вченого, чернетка останньої прижиттєвої надрукованої статті Василя Васильовича. Також символічно, що використане фото квітів, які дуже любив учений, – насіння їх Василь Німчук подарував минулого року пані Ірині Фаріон.
Старший науковий співробітник відділу історії української мови та ономастики Інституту української мови НАН України Наталія Пуряєва зауважила, що Василь Німчук умів говорити “теплі” слова. Його привітання колегам завжди були дуже індивідуальними. І в день 85-річчя вченого автори повертають йому ці “теплі” слова в книзі спогадів. Видання, за словами Наталії Пуряєвої, є прекрасним пам’ятником, який Ужгородський університет і Закарпаття загалом поставили цій видатній особі.
Доктор філологічних наук, професор Національного університету “Львівська політехніка” Ірина Фаріон (котра, до слова, була докторанткою Василя Німчука), вразила чуйними, емоційними спогадами про свого Вчителя. Тепер, як зауважила Ірина Дмитрівна, найважливіше максимально популяризувати творчість Василя Німчука у позанауковому середовищі. Бо дуже часто науковці пишуть один для одного. І те, що роблять видатні вчені, не доходить до соціуму. Тож соціум не змінюється. Завдання учнів і наступників Василя Васильовича – вивести академічну творчість ученого на “народне поле”, визбирати з його багатогранної творчості афористичні думки і, можливо, навіть видати збірку афоризмів Василя Німчука, – щоб у кабінетах української мови у школах були цитати і з його текстів. Бо Василь Васильович не ускладнював своїх творів інтернаціональним термінологічним суржиком: він писав так глибоко і легко, як жив.
Доцент кафедри української мови УжНУ Наталія Венжинович зауважила, що в залі присутні не випадкові люди, а ті, кому Василь Васильович Німчук освітив широкий шлях у науку.
До речі, у той же час, коли відбувалася презентація в Ужгороді, про Василя Німчука говорили на радіо «Культура»: у прямому ефірі програми “Імператив” (ведучий – Василь Шандро) про видатного ювіляра розповідав директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко (запис можна послухати за покликанням).
Після урочистостей у ректораті організатори й гості заходу вирушили на малу Батьківщину мовознавця. У селі Довгому на Іршавщині вони відвідали могилу Василя Васильовича, де отець Степан Лях відслужив парастас за покійним.
Відтак зібралися у місцевій сільраді – презентували книгу спогадів односельцям професора Німчука. Декан філологічного факультету Галина Шумицька озвучила попередню пропозицію круглого столу в Ужгороді, підтриману й керівництвом Ужгородського університету, про встановлення меморіальної дошки з барельєфом Василя Німчука на тутешній школі, у якій навчався майбутній професор, а також найменування одної з вулиць села ім’ям науковця. Учасники презентації зібрали перший внесок на підтримку цих ініціатив – передали голові села Михайлові Симканичу 7 тисяч гривень. Пан Михайло зауважив, що місцева громада має намір назвати школу іменем Василя Німчука також школу.
Упорядник книги Василь Шаркань коротко ознайомив присутніх зі змістом видання та особливостями його творення. З теплими споминами виступили племінниці Василя Васильовича – Мирослава Мезіна і Ганна Пилип, директорка школи Марія Ледней, добрим словом видатного земляка згадав колишній голова Довгого Василь Кополовець. Згадувані вже Наталія Пуряєва та Ірина Фаріон наголосили на потребі популяризації наукових ідей і здобутків Василя Німчука серед широкого загалу українців, що буде найкращим виявом пошани до нього й слугуватиме увіковічненню його пам’яті. Душевна атмосфера, що панувала під час цієї зустрічі, додавала учасникам відчуття незримої присутності Василя Німчука…
І символічно, що зображення у вигляді голуба, схоже на те, що розміщене на обкладинці книги спогадів, з’явилося над довжанською церквою після молитви за Василя Васильовича Німчука…Нагадаємо, що книга спогадів видана за сприяння департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Закарпатської ОДА у рамках програми підтримки видань творів закарпатських авторів, зокрема й завдяки особистому клопотанню директора цього підрозділу Ярослава Галаса – випускника філологічного факультету УжНУ.
){kind=link}