У сьогоднішньому номері “Дзеркала тижня. Україна” з’явилася стаття Олега Вергеліса про серіал “Школа”, який викликав неоднозначну реакцію глядачів, однак зібрав велику аудиторію.
На кілька запитань DT.UA про резонансність “Школи” відповіла одна з продюсерів проекту — Ольга СЛІСАРЕНКО.
— Олю, як особисто ви поясните такий сплеск інтересу до українськомовного серіалу для підлітків, та ще й у праймі?
— Мені здається, дуже влучно поцілили в тему. Зараз — дітоорієнтоване покоління. Ніколи так багато грошей на дітей не витрачалося. Виник своєрідний культ дітей.
Що стосується української мови, то річ і в мові, звісно, але також і в самій історії, якої ми торкнулися. Виходить, що ніхто до нас у такому форматі цієї теми не порушував. І, по суті, дітям (підліткам) не пропонувалися такі проекти. А вже якщо починають дивитися діти, то за ними зразу батьки. Надя Дорофеєва спочатку стала кумиром дітей, потім її почали слухати тати й мами. На різних “мамських” форумах написано, що під Монатика засинають немовлята, а отже — слухають його всією сім’єю.
— Психолог бере участь у “прогнозуванні”, хто і як дивитиметься такий продукт, присвячений дітям і з участю дітей?
— Спеціально психолога не залучаємо. Але коли беремо певну тему в розробку, то, безумовно, спілкуємося з психологом (він є в нас у штаті), обговорюємо, наскільки все це нове, свіже, як це поверне у бік актуальності.
— Що стосується “Школи”, не уникнути порівнянь і асоціацій із фільмом Гай-Германіки й Ворожбит…
— Так, я дивилася той проект. Він успішний, свого часу його супроводжував резонанс. Але навіть за ці 10 років сталося дуже багато змін. І в системі шкільних взаємин, і в ціннісних та соціальних орієнтирах самих дітей. Ось наші діти зараз мріють бути популярними, успішними блогерами. І безліч часу вони проводять у соцмережах. Якщо в підлітка раптом забираєш телефон, то йому здається, що він випадає з цього соціуму, де треба постійно лайкати, щось відстежувати. Тобто в них уже сформувалися два світи — реальний і віртуальний. І у фільмі ми саме про це й говоримо. Ось у нас є героїня — дівчина-блогер. І, уявіть, не заради людини, а заради блогу вона готова переступити якусь межу! Ми зразу вирішили, що багато історій і конфліктних ліній будуватимуться саме навколо інтернету. Тому до “Школи” ми додали хештег.
— Ви, безумовно, читали як добрі, так і злі відгуки про фільм. Суворі критики “Школи” кажуть, що це треш, це погано, це старомодні зйомки, а актори наче не говорять, а вірші читають…
— Я скажу з приводу позитивного. Багато батьків, які дивляться цей фільм із дітьми, саме від дітей і дізнаються, що схожі історії часто трапляються не в кіношних школах — і торгівля травкою, і багато іншого. Хай там як, але цей момент упізнавання й ідентифікації дуже важливий. До всього, саме цей продукт відносно революційний для нашого телевізійного ринку.
— У чому ж його революційний потенціал?
— Як відомо, в нас і з економікою проблеми, і ТБ не вигідне, не самоокупне. У цьому плані, мало хто передбачав, що за маленький бюджет удасться зробити такий праймовий, за цифрами, продукт. Насправді це безпрецедентна історія, оскільки в праймовій лінійці все коштує набагато-набагато дорожче. Якщо серіал — то абсолютно інші гроші. Якщо актори — то зірки. А в нас актори — аматори. І запрошували їх у фільм не тому, що вирішили заощадити, а було таке завдання: запросити людей, котрі розуміють, про що розповідають. Власне, якихось професійних акторів і не може бути в підлітковому шкільному середовищі.
— Як шукали і як знайшли своїх акторів?
— Шукали через інтернет. Головна установка — мають бути гарні люди. Бо це ніяка не чорнуха. Водночас хотіли, щоб запрошені виконавці точно поціляли в образи, які вже були прописані. Побачили Микиту Вакулюка — і жодних сумнівів: красивий чоловік.
— Але він не драматичний актор?
— Він насамперед модель. 32 роки. У нас знялася чудова Яніна Андреєва — вродлива й незвичайна. Телеведуча, журналістка. Тему цькування в школі вона сама пережила колись. І, взагалі, школа для неї — завжди болісна історія, бо змінила чотири школи, були важкі стосунки з однокласниками. Виконавці інших ролей — підлітки 15—16 років. Наприклад, в однієї нашої юної акторки перед серіалом було 50 тисяч фаловерів у Інстаграмі, тепер у неї 140 тисяч фаловерів.
— Якщо умовно порівняти реалізм запропонованих вами історій і чистий вимисел, яке співвідношення?
— В основному, всі наші шкільні теми побудовані на реальних подіях. Я сама всіх своїх друзів інтерв’ювала — з-поміж тих, у кого діти шкільного віку. Отож сценаристи, так би мовити, звіряли годинник із часом.
— Серед закидів на адресу “Школи”: мовляв, українська мова тут більш характерна для викладачів філфаку, а не для бешкетного середовища підлітків.
— Хотілося, щоб була жива українська мова. Щоб це була українська мова, якою, наприклад, легко, гарно розмовляють усім відомі телеведучі. Ось, скажімо, Катя Осадча, Руслан Сенічкін, Юра Горбунов, — у них прекрасна жива українська мова. Намагалися також використовувати багато живих зворотів, які у своїй мові використовують підлітки. Знаєте, якби це було не живе, а мертве, то навряд чи діти б це дивилися.
З повним текстом статті Олега Вергеліса Як діти до “Школи” можна ознайомитися за покликанням.
