«Українці дуже привітні»
Навчання далеко від дому – досить сміливий крок. Інша країна, інші традиції, інша культура… Адаптуватися до таких кардинальних змін, мабуть, непросто. Серкан каже:
«Мені дуже подобається Україна. Тут хороші люди і життя дешевше, ніж у Європі. Українці привітні: якщо, наприклад, питаю поради в когось, то завжди допоможуть. О, а українська кухня! Борщ, гречка і котлета по-київськи! А ще люблю такі маленькі гриби з цибулею – ними частував хазяїн, у якого ми жили в Києві. А от із закарпатської кухні знаю, що треба спробувати боґрач, але поки я тут не так давно, тож усе ще попереду».
«Більшість першокурсників приїжджає сюди без знання української мови»
Хоч у нашій мові нерідко трапляються запозичення з турецької і навпаки, все ж різниця суттєва. Цікавлюся, чи складно було оволодіти новою для себе мовою, бо спілкується зі мною Серкан майже ☺російською.
«Поки що я знаю українську та російську на розмовному рівні. Володію й англійською. Навчання в нас англійською – її розуміють усі. Насправді багатьом іноземцям непросто навчитися говорити вашою мовою, а більшість першокурсників приїжджає сюди зовсім без знання української. Але в УжНУ ми вивчаємо українську мову з першого курсу. Я жив у Львові і часто чув її, тому можу трохи говорити. Без знання мови перші 3–4 місяці надзвичайно складно. Максимум, що ти можеш сказати, – «так» чи «ні». Але треба займатися. Тепер я вже можу комунікувати –мені українська дається досить легко».
Справді: без знання мови в чужій країні навіть хліба не купиш… Але, виявляється, є методи протистояння. Хоча вони й не завжди дієві.
«Першого дня, коли я приїхав в Україну, пішов у магазин, але говорив лише англійською. Звісно, навіть купити щось було складно. Потім мені підказали, що можна написати на папірці те, що мені треба. Я знову пішов у магазин і простягнув папірець із написом, що мені потрібен хліб. А продавчиня питає: «Який?» Ну що я можу відповісти? Але за час життя в Україні, я, до речі, помітив, що в нас багато спільних слів».
«У нас хлопець не може познайомитися з дівчиною на вулиці»
Хоч сьогодні українського туриста нерідко зустрінеш на турецьких пляжах, ми маємо не надто глибокі знання про цю країну та її жителів. Особливо про стосунки між чоловіком і жінкою. Однак, яке ж воно – життя по той бік Чорного моря?
«В Україні хлопець може безперешкодно познайомитися із дівчиною на вулиці, – зауважує Серкан. – А там, звідки я родом, такий варіант неможливий. У нас інша культура. Не можна просто так заговорити з дівчиною. У більших містах, як-от Стамбул, Анталія, звісно, таке трапляється часто – молодь може вільно знайомитися, спілкуватися. Там багато туристів. А от чим далі на Схід, тим більше обмежень».
Хлопець зауважує, що, хоч культурні традиції України й Туреччини дуже різні, люди чудово взаємодіють і знаходять порозуміння.
«У нас, у Туреччині, багато українців, із якими ми нерідко стикаємося, ваші дівчата виходять заміж за турків, а трапляється й навпаки», – розповідає співрозмовник.
«Знайшлися в Туреччині, а тоді вступили в український виш і зустрілися знову»
Не так давно Серкан одружився. Їхня з Неґін історія кохання дуже цікава, бо свідчить про те, що від долі не втечеш.
«З дружиною познайомилися в Туреччині. Вона з Анкари, де ми й побачилися вперше, а я з Кайсері. Яким було здивування, коли ми вступили на навчання в університет імені Шевченка і зустрілися знову! Розповіли батькам, що хочемо одружитися, – вони дозволили. Ми одружилися в Туреччині, але в Україні певний час жили в різних містах: вона навчалася у Львові, а я – в Ужгороді».
«Ужгород мені подобається найбільше»
Хлопець приїхав до України не лише через те, що вона відносно недалеко й доволі дешева. Вибирав підхожий університет. В Ужгород Серкан потрапив якраз тому, що схотів навчатися в УжНУ.
«Я вчився в Києві та Львові, але Ужгород мені подобається найбільше, – каже хлопець. І додає: – Якщо ти живеш у великому місті, то там менш безпечно, бо багато людей. А Ужгород маленький, тут усі всіх знають. Я спілкуюся з жителями міста, багатьма сусідами. Люди тут хороші: нас дуже добре приймають, допомагають адаптуватися, радять, коли чогось не знаю. Я вірю, що коли бути добрим до людей, то й вони будуть добрими до тебе. І тут переконуюся в цьому».
Наш край припав хлопцеві до душі не лише завдяки людям, а й природі. Серкан каже:
«На Закарпатті гарна погода, чисте повітря, надзвичайна природа – мені дуже подобається. А ще я люблю гори, тож не раз уже катався на лижах. Можливо, колись і в похід зберуся».
Чи залишиться хлопець в Україні після закінчення університету? Найімовірніше, повернеться на батьківщину. Але те, що країна запам’ятається йому надовго і про роки життя Серкана в Україні знатимуть навіть його онуки, – однозначно.
P.S.: Днями Серкан Татлімісір склав іспит з української мови на «відмінно», а його дружина Неґін Лак перевелася в УжНУ на стоматологічний факультет, аби бути поруч із коханим.
