Кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри інформаційних управляючих систем та технологій Роман Голомб у свої 38 років має, за даними науковометричної бази Scopus, 472 цитування та h-індекс 11. Мало хто з його ровесників може похвалитися такими результатами. Пан Роман люб’язно погодився відповісти на ряд наших запитань.
− Романе, розкажи, звідки ти родом, хто твої батьки і що стало причиною твого захоплення науковою діяльністю?
− Я народився 24 січня 1979 року селі Доробратово Іршавського району. Тато Михайло Іванович та мама Віра Петрівна працювали робітниками на заводі «Мукачівприлад».
Після закінчення Доробратівської школи я вступив до Ужгородського державного університету на фізичний факультет. Любов до цього предмету прищепив мені вчитель фізики Володимир Андрійович Білинець, який зараз працює директором Доробратівської ЗОШ. До речі, мій молодший брат Михайло також закінчив фізичний факультет і працює зараз у Мукачеві.
Фізичний факультет я закінчив 2001 року з відзнакою, після чого вступив в аспірантуру на кафедру твердотільної електроніки до професора В.М. Міци. Саме Володимир Михайлович захопив мене науковою роботою ще з третього курсу.
Чим запам’яталися аспірантські роки?
− Навчання в аспірантурі було напруженим і цікавим. Свої перші наукові тези я видав у 2001 році. Після двох років навчання був запрошений у Швецію за програмою обміну аспірантами. Причому 2004 року я мав ексклюзивну нагоду бути присутнім на врученні Нобелівської премії.
А з 2005 до 2007 рік мав чудову можливість працювати науковим співробітником із найкращими науковцями зі свого напрямку в Чалмерському технічному університеті в м. Гетеборг. Підсумком цієї роботи став захист кандидатської дисертації у 2007 році за спеціальністю «Фізика напівпровідників та діелектриків».
Чим тебе вразила Швеція?
− Своєю продуманістю, раціональністю, високим соціальним рівнем життя, а також скандинавським менталітетом.
А як склалася твоя кар’єра після захисту кандидатської?
− Після захисту дисертації до 2015 року працював на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного інституту фізики і хімії твердого тіла УжНУ. Паралельно з 2013 року був сумісником на кафедрі інформаційних управляючих систем та технологій факультету інформаційних технологій, а з 2015 року став штатним працівником цієї кафедри.
Цьому сприяла наукова співпраця із завідувачем кафедри?
− Так, 2007 року ми співпрацювали з Олександром Володимировичем Міцою над спільним угорсько-українським проектом, проводили наукові дослідження в Будапешті. У 2011 році разом були учасниками спільного українсько-турецького проекту, спрямованого на розробку детекторів виявлення ступеня забрудненості середовища через вплив шкідливих газів. Я відповідав за експериментальну складову, а О.В.Міца − за моделювання і розрахункову частину проекту. Дослідження проводилися в стінах Стамбульського університету.
Що можеш сказати про наукову школу, представником якої ти є?
− Я вихованець дуже потужної наукової школи професора Володимира Михайловича Міци. Зараз до неї входять, крім мене, Олександр Кондрат, Наталія Попович, Віталій Герасімов, Габор Ловас, Міклош Вереш.
Школа підтримує активні зв’язки з багатьма закордонними науковими центрами. Так, М.Вереш, дипломант В.М.Міци, є завідувачем відділу у Вігнерівському центрі фізики Угорської академії наук. Між іншим, директор цього наукового інституту Аладар Цитровський є випускником Ужгородського університету. Дипломанти професора В.М.Міци В.Хіміч та І.Ріго зараз навчаються в аспірантурі в Будапешті. Аспірант Степан Петрецький буде захищати кандидатську дисертацію, а аспірантка Аніко Мартон активно працює над науковою роботою. Випускник аспірантури Габор Ловас минулого року захистив кандидатську дисертацію.
Своєрідним підсумком наукової діяльності школи професора В.М.Міци є підготовлена до друку монографія «Атмосферна корозія оптичних середовищ для телекомунікації в халькогенідній фотоніці», присвячена впливу зовнішнього середовища на поверхню халькогенідних матеріалів для сучасної фотоніки. Такі матеріали є перспективними для розробки оптичних систем для телекомунікацій та надшвидкісної передачі інформації.
Зараз у світі є два основні напрямки фотоніки: однин спрямований на використання кремнієвої технології, інший – халькогенідна фотоніка, яка базується на халькогенідних матеріалах. Перевагами останньої є те, що нелінійні оптичні властивості халькогенідних матеріалів приблизно в 1000 разів кращі, ніж у традиційних кремнієвих матеріалах, що використовуються тепер.
Які твої враження від роботи на факультеті інформаційних технологій?
– Позитивні. Я читаю дисципліни переважно для магістрантів: «Методологія наукових досліджень», «Широкосмугові надшвидкісні оптичні методи передачі і обробки інформації», «Інтелектуальний аналіз даних», «Технічний захист інформації». Завдяки злиттю задач сучасної фізики з можливостями новітніх інформаційних технологій для мене особисто відкривається новий напрямок наукових досліджень.
Які в тебе захоплення? Як проводиш свій вільний час?
– Моє дозвілля залежить від того, скільки є вільного часу. Найбільше подобається подорожувати, але ці поїздки практично завжди поєднуються з науковою роботою. У наукових відрядженнях бував у Швеції, Чехії, Словаччині, Італії, Угорщині, Туреччині. Нещодавно в рамках проекту CERIC міжнародної наукової співпраці побував у Карловому університеті. У травні цього року планую бути в місті Трієст (Італія) для роботи з дослідження поверхонь функціональних матеріалів. Зі мною також поїде для проведення дослідів кандидат фізико-математичних наук Олександр Кондрат.
Розмовляв завідувач кафедри інформатики та фізико-математичних дисциплін УжНУ,
доцент Олександр Лавер
Медіацентр УжНУ
){kind=link}