Студент із Туреччини розповів про враження від навчання в УжНУ


З дружиною
З дружиною
Рейтинг публікації:
Голосів: 0
Четвертокурсник Серкан Татлімісір приїхав в Україну з Туреччини, щоб утілити свою мрію – стати лікарем. Встиг повчитися і в столиці, і у Львові, а нині опановує медицину в УжНУ.

Його історія доводить, що від долі не втечеш: саме в Україні він вирішив одружитися з дівчиною, з якою колись познайомився й розминувся на батьківщині. Чим відрізняється наша країна від Туреччини і якою була адаптація до чужини в Серкана, цікавилися журналісти Медіацентру УжНУ.

«Українці дуже привітні»

Навчання далеко від дому – досить сміливий крок. Інша країна, інші традиції, інша культура… Адаптуватися до таких кардинальних змін, мабуть, непросто. Серкан каже:

«Мені дуже подобається Україна. Тут хороші люди і життя дешевше, ніж у Європі. Українці привітні: якщо, наприклад, питаю поради в когось, то завжди допоможуть. О, а українська кухня! Борщ, гречка і котлета по-київськи! А ще люблю такі маленькі гриби з цибулею – ними частував хазяїн, у якого ми жили в Києві. А от із закарпатської кухні знаю, що треба спробувати боґрач, але поки я тут не так давно, тож усе ще попереду».

«Більшість першокурсників приїжджає сюди без знання української мови»

Хоч у нашій мові нерідко трапляються запозичення з турецької і навпаки, все ж різниця суттєва. Цікавлюся, чи складно було оволодіти новою для себе мовою, бо спілкується зі мною Серкан майже ☺російською.

«Поки що я знаю українську та російську на розмовному рівні. Володію й англійською. Навчання в нас англійською – її розуміють усі. Насправді багатьом іноземцям непросто навчитися говорити вашою мовою, а більшість першокурсників приїжджає сюди зовсім без знання української. Але в УжНУ ми вивчаємо українську мову з першого курсу. Я жив у Львові і часто чув її, тому можу трохи говорити. Без знання мови перші 3–4 місяці надзвичайно складно. Максимум, що ти можеш сказати, – «так» чи «ні». Але треба займатися. Тепер я вже можу комунікувати –мені українська дається досить легко».

Справді: без знання мови в чужій країні навіть хліба не купиш… Але, виявляється, є методи протистояння. Хоча вони й не завжди дієві.

«Першого дня, коли я приїхав в Україну, пішов у магазин, але говорив лише англійською. Звісно, навіть купити щось було складно. Потім мені підказали, що можна написати на папірці те, що мені треба. Я знову пішов у магазин і простягнув папірець із написом, що мені потрібен хліб. А продавчиня питає: «Який?» Ну що я можу відповісти? Але за час життя в Україні, я, до речі, помітив, що в нас багато спільних слів».

«У нас хлопець не може познайомитися з дівчиною на вулиці»

Хоч сьогодні українського туриста нерідко зустрінеш на турецьких пляжах, ми маємо не надто глибокі знання про цю країну та її жителів. Особливо про стосунки між чоловіком і жінкою. Однак, яке ж воно – життя по той бік Чорного моря?

«В Україні хлопець може безперешкодно познайомитися із дівчиною на вулиці, – зауважує Серкан. – А там, звідки я родом, такий варіант неможливий. У нас інша культура. Не можна просто так заговорити з дівчиною. У більших містах, як-от Стамбул, Анталія, звісно, таке трапляється часто – молодь може вільно знайомитися, спілкуватися. Там багато туристів. А от чим далі на Схід, тим більше обмежень».

Хлопець зауважує, що, хоч культурні традиції України й Туреччини дуже різні, люди чудово взаємодіють і знаходять порозуміння.

«У нас, у Туреччині, багато українців, із якими ми нерідко стикаємося, ваші дівчата виходять заміж за турків, а трапляється й навпаки», – розповідає співрозмовник.

«Знайшлися в Туреччині, а тоді вступили в український виш і зустрілися знову»

Не так давно Серкан одружився. Їхня з Неґін історія кохання дуже цікава, бо свідчить про те, що від долі не втечеш.

«З дружиною познайомилися в Туреччині. Вона з Анкари, де ми й побачилися вперше, а я з Кайсері. Яким було здивування, коли ми вступили на навчання в університет імені Шевченка і зустрілися знову! Розповіли батькам, що хочемо одружитися, – вони дозволили. Ми одружилися в Туреччині, але в Україні певний час жили в різних містах: вона навчалася у Львові, а я – в Ужгороді».

 «Ужгород мені подобається найбільше»

Хлопець приїхав до України не лише через те, що вона відносно недалеко й доволі дешева. Вибирав підхожий університет. В Ужгород Серкан потрапив якраз тому, що схотів навчатися в УжНУ.

«Я вчився в Києві та Львові, але Ужгород мені подобається найбільше, – каже хлопець. І додає: – Якщо ти живеш у великому місті, то там менш безпечно, бо багато людей. А Ужгород маленький, тут усі всіх знають. Я спілкуюся з жителями міста, багатьма сусідами. Люди тут хороші: нас дуже добре приймають, допомагають адаптуватися, радять, коли чогось не знаю. Я вірю, що коли бути добрим до людей, то й вони будуть добрими до тебе. І тут переконуюся в цьому».

Наш край припав хлопцеві до душі не лише завдяки людям, а й природі. Серкан каже:

«На Закарпатті гарна погода, чисте повітря, надзвичайна природа – мені дуже подобається. А ще я люблю гори, тож не раз уже катався на лижах. Можливо, колись і в похід зберуся».

Чи залишиться хлопець в Україні після закінчення університету? Найімовірніше, повернеться на батьківщину. Але те, що країна запам’ятається йому надовго і про роки життя Серкана в Україні знатимуть навіть його онуки, – однозначно.

P.S.: Днями Серкан Татлімісір склав іспит з української мови на «відмінно», а його дружина Неґін Лак перевелася в УжНУ на стоматологічний факультет, аби бути поруч із коханим.

Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ

Прокоментувати!

avatar
  Subscribe  
Повідомляти про
Попередній На Закарпатті відбувся IV етап конкурсу імені Яцика
Наступний Ужгородський одинадцятикласник переміг у Всеукраїнській інтернет-олімпіаді з інформатики