Мені пощастило навчатись в університеті в «золоті» часи. Вступивши на бакалаврат, я почав отримувати місячну стипендію розміром 130 гривень. Моя остання стипендія на магістратурі становила вже 730 гривень. Стипендія виросла більш ніж у 5 разів тоді, коли ціни — згідно з індексом інфляції — зросли всього лиш удвічі. За це я мушу подякувати урядам Тимошенко і Азарова, які, незважаючи на всі розбіжності між ними, перед виборами однаково щиро прагнули покращити життя для сотень тисяч студентів.
Сьогодні, після двох років інфляції та бюджетної кризи, студентам живеться не так добре. У вишах III—IV ступенів стипендія становить 825 гривень. Це тільки на 13% вище, ніж у 2012 році, хоча ціни тим часом виросли на 90%. Як і на моєму першому курсі, стипендії не вистачає навіть на їжу.
Ця стаття має на меті пояснити, яку роль відіграє стипендія у житті студентів сьогодні, спираючись на результати нового опитування, яке проводилось на замовлення аналітичного центру CEDOS. Це дозволить порушити більш загальне питання: яке майбутнє стипендій в Україні, чи потрібно змінювати нинішню систему, і якщо потрібно, то як?
Міністерство освіти стверджує, що більше третини бюджету вищої освіти витрачається на стипендії. Щоб отримати право на академічну стипендію, по-перше, треба бути «бюджетником» денної форми навчання, а по-друге, мати середній бал не нижче четвірки — тобто можна мати трійки з деяких предметів, але вони повинні компенсуватись п’ятірками з інших.
За орієнтовними підрахунками (точної статистики немає), академічну стипендію отримують близько 640 тисяч із 810 тисяч студентів-бюджетників, тобто 80%. Іще 39 тисячам виплачують соціальну стипендію, де не успішність, а матеріальні потреби є головною умовою.
Однак правила повинні змінитись згідно з чинним законом про вищу освіту, від 2014 року. Зокрема, стипендію має отримувати не менше 2/3 і не більше 3/4 бюджетників в університеті. Це мало б зменшити частку студентів зі стипендією із 80% до не більш ніж 75%. Водночас закон передбачає зростання розміру стипендії до прожиткового мінімуму. Мінфін вважає, що це потребуватиме збільшення виділених коштів, і тому вже другий рік блокує виконання цієї норми в бюджеті.
В опитуванні студентів України 82% серед бюджетників сказали, що отримують стипендію. У першому семестрі першого курсу стипендію призначають усім, але згодом отримання її треба підтверджувати на кожній сесії. Тож, згідно з опитуванням, вже на другому курсі близько 20% втратили стипендію, а до четвертого курсу ця частка зростає до 25%.
До речі, значно частіше втрачають хлопці, аніж дівчата: 88% опитаних дівчат мають стипендію, порівняно з 76% хлопців. Натомість від матеріального становища показник ніяк не залежить: студенти з бідних і заможних родин мають приблизно однакові шанси отримувати стипендію. Це логічно, адже йдеться про академічну, а не соціальну стипендію. Цей факт вирізняє Україну серед більшості європейських країн, де намагаються надавати грошову підтримку насамперед бідним студентам.
Так само логічним є зв’язок між отриманням стипендій та оцінками у школі, ще до вступу. 88% бюджетників, котрі були відмінниками в школі, мають стипендії, порівняно з 70% колишніх «хорошистів». Вочевидь, більшості успішних школярів вдається підтримувати хороші оцінки і після школи.
Розрив у навчальних результатах, залежно від місця походження дитини, зберігається і після закінчення школи
Походження студента, на жаль, теж має деяке значення для його шансів на стипендію. Студентів зі стипендією більше серед тих, хто навчається у рідному місті порівняно з іногородніми студентами (87% проти 78%).
Також з цим пов’язано те, що студенти родом із великих міст частіше отримують стипендію, ніж вихідці з маленьких міст та з сільської місцевості (відповідно: 87%, 75%, 79%). Ці дані говорять про те, що розрив у навчальних результатах, залежно від місця походження дитини, зберігається і після закінчення школи.
Давно відомо, що учні з сіл та містечок гірше здають ЗНО та рідше вступають в університети. Однак дані опитування показують, що навіть після вступу на бюджет вони навчаються дещо гірше за своїх однолітків родом із великих міст.
Залишатись «хорошистом» і отримувати стипендію в Україні можливо, навіть працюючи одночасно з навчанням. Серед студентів-бюджетників, які підпрацьовують, здебільшого з частковою зайнятістю, стипендію отримує 80% — приблизно стільки ж, як і серед тих, хто не працює.
Це не означає, що вчитися легко: цілком імовірно, що багато студентів відмовляється від пропозицій роботи якраз тому, що для них це означало б погані оцінки і втрату стипендії. Тільки менше третини студентів працює під час навчання в університеті.
Яке значення стипендія має для гаманців студентів? В опитуванні студентів просили оцінити частку витрат, яку для них покриває стипендія. Очікувано, лише для 6% стипендії вистачає більш ніж на три чверті загальних витрат, іще для 19% — від половини до трьох чвертей. Для 75% студентів зі стипендією вона не покриває навіть половини витрат.
Опитування проводилось після інфляції 2014 — 2015 рр., яка «з’їла» купівельну здатність стипендії, а адекватної індексації проведено не було через брак бюджетних коштів. Тому чим далі, тим більше студентам доводиться покладатись на додаткові джерела доходу, і для більшості з них, як ми бачили, це не робота.
Висновки після дослідження
Які можемо зробити висновки з зібраної завдяки опитуванню статистики? Академічна стипендія є майже універсальною формою матеріальної допомоги держави для студентів-бюджетників, хоча розмір цієї допомоги не дуже суттєвий.
«За бортом» опиняється лише близько 20% бюджетників, які не спромоглись набрати середній бал 4 у попередньому семестрі. Оскільки критерієм є саме навчальні досягнення, стипендію однаково часто отримують студенти і з бідних, і з багатих родин.
Для малозабезпечених студентів та деяких категорій пільговиків є соціальні стипендії, але їх отримує невелике число студентів і вони за розміром майже не відрізняються від академічної. В будь-якому разі для переважної більшості стипендія не має великої ролі у витратах. Державну допомогу доводиться доповнювати або роботою, або допомогою від батьків.
Чи слід змінювати наявну систему стипендій?
Гадаю, ніхто не погодиться із тим, що треба залишити все як є, включаючи розміри стипендій. Багато студентів були б щасливі, якби ці розміри хоча б просто проіндексували на інфляцію у 2014 — 2016 рр.
Приміром, стипендія, яку я отримував на останньому році навчання (730 грн), сьогодні мала б становити 1370 грн, щоб мати таку саму купівельну здатність. Це не великі гроші і більшість студентів не змогла б винятково на них прожити, але це вже суттєве поповнення для багатьох молодих людей.
Стипендія має стати або реальною соціальною допомогою для тих, хто її потребує, або реальним заохоченням для найкращих студентів.
Втім, шансів на таку індексацію мало. Мінфін блокує норму закону, що встановлює стипендію на рівні прожиткового мінімуму. Державний бюджет має безліч більш нагальних потреб, на які потрібно виділяти кошти, а економічна криза боляче вдарила по платниках податків, тому знайти гроші на більші стипендії складно.
Можливо, це вдасться зробити за рік-два у випадку економічної стабілізації. Або ж черговий уряд захоче знову полегшити життя студентам напередодні виборів, не думаючи про можливості бюджету. Хоч така політика і буде популярна серед самих студентів, це не означає, що вона є оптимальною. Є можливість реформувати студентські стипендії і зробити систему більш справедливою, враховуючи і особливості української вищої освіти, і досвід інших країн.
Коротко підсумувати потенційну реформу стипендій можна так: зменшити вимоги до соціальних стипендій, збільшити вимоги до академічних стипендій, суттєво підняти розміри усіх стипендій, але скоротити кількість їх отримувачів. Стипендія має стати або реальною соціальною допомогою для тих, хто її потребує, або реальним заохоченням для найкращих студентів.
Уже згадувалось, що студенти з бідних родин не мають більших шансів отримувати стипендію, ніж студенти з багатих родин. І це лише серед тих, хто вже вступив в університет. Відомо, що діти з бідних, а особливо сільських, родин у середньому гірше вчаться, гірше здають ЗНО і як наслідок не можуть вступити в університет на бюджет, при цьому не маючи можливості платити за контракт.
Соціальна стипендія повинна враховувати різні доходи студентських родин і надавати шанс отримати освіту для менш забезпечених. При цьому така стипендія не має бути обмежена бюджетниками: в разі потреби держава зможе оплатити частково або повністю контрактне навчання для бідної дитини.
Соціальні стипендії можуть мати різний розмір залежно від ситуації студента, а їх призначенням мають займатись органи Мінсоцполітики, а не університети. Іншими словами, частина стипендіального бюджету має бути виведена з бюджету вищої освіти.
Реформа соціальних стипендій залишає багато питань. Є ризик, що держава поставить занадто жорсткі умови отримання стипендії, так що вона буде лише для найбідніших із бідних, які й без того рідко вступають в університети. Тому потрібно заздалегідь прописати дещо простіші умови отримання і градацію розмірів стипендії, так що хтось, умовно кажучи, отримуватиме 3000 грн, а хтось — у кого менші матеріальні труднощі — 500 грн.
Також варто розрізняти місцевих та іногородніх студентів, оскільки останнім потрібно знімати помешкання.
Більш суттєвою є загроза штампування фальшивих довідок або ж просто приховування доходів сім’ї, яке й так поширене з українським рівнем тіньової економіки. Ця проблема має поступово вирішуватись у найближчі роки, якщо уряд всерйоз хоче вивести доходи з тіні та проводити верифікацію соціальних виплат.
Це ускладнює реформу стипендій, роблячи її залежною від інших реформ. Але те саме можна сказати про інші необхідні в Україні зміни — вони всі пов’язані між собою.
Академічна стипендія при цьому не зникне, але умови її отримання стануть жорсткішими. Її отримуватимуть тільки найкращі студенти, з середнім балом близьким до п’ятірки або ж іншими досягненнями — навчальними, науковими, художніми, спортивними тощо. Працювати і одночасно мати цю стипендію буде практично нереально — треба буде вибрати щось одне.
Академічна стипендія, профінансована з держбюджету, залишиться у віданні університетів. Більше того, фінансова автономія університетів — одна з цілей започаткованої реформи вищої освіти — зробить можливим доповнення державних стипендій університетськими.
Приміром, університети можуть позмагатись за найкращих абітурієнтів, пропонуючи їм доплати до стипендій чи особливі нагороди, пов’язані з профілем вишу. У професійно-технічних училищ та технікумів таких можливостей, імовірно, не буде, але державні стипендії для учнів цих закладів не мають бути нижчими від стипендій університетським студентам, на відміну від теперішньої ситуації.
Зрозуміло, що навіть із встановленням дуже м’яких вимог для соціальної стипендії, загальна кількість отримувачів стипендій значно скоротиться.
Реформа дозволить зробити нарахування стипендій більш справедливим і спрямованим на полегшення доступу до освіти бідних родин.
Ми вже не побачимо дані про «80% студентів із багатих родин, які отримують стипендію», і навіть серед студентів середнього достатку більшість втратить ті 825 грн щомісяця. Тобто, це не буде реформа, від якої виграють буквально усі. Але вона дозволить зробити нарахування стипендій більш справедливим і спрямованим на полегшення доступу до освіти бідних родин.
Подібна реформа вивільнить частину від тієї гігантської суми в освітньому бюджеті, яка йде на стипендії. Ці кошти краще використати на інші освітні витрати – збільшення зарплат викладачам, покращення технічного оснащення університетів та, зрештою, на середню освіту, яка також недофінансована і при цьому працює на всіх дітей, а не лише тих, які вирішили або змогли піти в університет.
На жаль, у Міністерстві освіти, де розглядався варіант подібної реформи стипендій, не поспішають її впроваджувати. Але результати опитування студентів про їхні стипендії показують, що наразі у стипендіальній системі мало позитиву. Більш економна, соціально орієнтована і ґрунтована на європейських взірцях стипендія потрібна українській вищій освіті, і варто працювати над тим, щоб Міністерство не побоялось її запровадити.
Ігор Самохін, аналітик CEDOS, за матеріалами hromadske.ua
Аналітичний центр CEDOS (раніше Центр дослідження суспільства) — незалежний, позапартійний, некомерційний аналітичний центр. Досліджує державну політику та суспільні процеси у сферах освіти, міграції та міського розвитку з метою формування прогресивних інституцій та посилення участі громадян в ухваленні рішень.
