В останні місяці українські ЗМІ, експерти та політики постійно покликаються на Венеційську комісію. У грудні ВК спробувала поставити крапку в угорсько-українському мовному конфлікті. Однак політики намагаються тлумачити поради ВК “під свої потреби”. Так, і Угорщина, і Україна оголосили кожна про свою “перемогу” в мовній суперечці.
Щоби поставити крапки над “і” щодо того, що насправді рекомендоване Україні, “Європейська правда” у Страсбурзі поспілкувалася із секретарем Венеціанської комісії Томасом Маркертом.
Тут подаємо фрагмент інтерв’ю на Європейській правді, де йдеться про “мовну” статтю українського освітнього закону.
“Потрібно домовитися з представниками меншин”
– Інший резонансний висновок ВК – щодо мовної норми закону про освіту. Щодо нього доводилося чути маніпуляції?
– Звичайно. Кожен вибирає ті частини нашого висновку, які йому до вподоби, і читає лише їх, причому це йдеться про думки, які ми чуємо і з України, і поза межами України.
– Якими є ключові рекомендації до Києва стосовно цього закону?
– Тут треба чітко розділити на дві частини – щодо мов меншин, які є мовами ЄС, і щодо інших. Відмінність між нормами закону щодо цих груп надто велика, останні опинилися в значно гіршому становищі щодо перших.
І, схоже, тут є проблеми з дотриманням Конституції України, яка окремо згадує про російську мову і не згадує про жодну іншу. Тому юридично є проблема з тим, що за законом “Про освіту” російська мова опинилася у гіршій ситуації.
Що ж до європейських мов, то рішення може бути знайдене, приміром, за допомогою нових законів, підзаконних актів, інструкцій міністерства. Але вирішувати, якою має бути схема викладання, скільки має бути годин викладання тощо – це вже не питання до Венеціанської комісії.
Головне – забезпечити, щоби учні могли грамотно говорити і писати, в тому числі на складні теми.
Тепер все в руках вашого уряду. Ви маєте провести консультації з представниками цих меншин – передусім румунської та угорської як найбільших, але врахувавши також думку інших – щоби домовитися про необхідний обсяг викладання мовами цих меншин.
Це не все, є також інші рекомендації. Наприклад, Україна має виконати міжнародні зобов’язання і дозволити діяльність приватних шкіл із викладанням мовою меншин. Також треба змінити перехідний період – такі серйозні зміни не мають відбуватися надто швидко.
– Отже, ви наполягаєте, що закон можна поліпшити до достатнього рівня без внесення змін, в тому числі до ст. 7?
– Щодо меншин, мови яких є мовами Євросоюзу – так, це можливо.
– Просто від наших угорських сусідів ми чуємо вимоги змінити саме цю статтю.
– Так, це лунає – але це дещо штучна вимога.
У ст. 7 є достатня гнучкість, і хоча від початку вона опинилася у законі для міжнародних мов (приміром, англійської, французької, німецької), вона цілком може бути використана для гарантування прав угорської, румунської, болгарської, грецької тощо. Немає жодних юридичних перепон для цього.
– Ключова проблема у діалозі з Угорщиною – в тому, що вона наполягає на неприпустимості будь-якого скорочення прав меншин. Мовляв, якщо зараз можна вчитися лише угорською від дитячого садка до університету, то ця можливість має бути збережена назавжди. Вони кажуть, що це гарантовано європейським та міжнародним правом.
– Ні, ми не поділяємо цю позицію. Ми вважаємо, що держава може перейти від суто угорськомовної системи до змішаної, за якої частину годин буде викладання угорською, частину – українською.
Понад те, це навіть краще для самих учнів, якщо вони будуть отримувати навчання двома мовами.
Однак критика угорців обґрунтована до тієї міри, поки немає гарантій для мов меншин. А отже, підзаконні акти мають встановити ці гарантії – приміром, скільки годин має бути навчання мовою меншин.
Водночас державна мова також має викладатися у достатньому обсязі, зокрема, щоби людина мала можливість інтегруватися, була конкурентною на ринку праці – а для цього потрібно добре говорити українською, а не лише угорською.
Але саме по собі двомовне навчання – це перевага.
– Тим часом доводиться чути навіть думку про те, що ми, навпаки повинні адаптувати ринок праці (у регіонах проживання меншин) під потреби тих, хто недостатньо володіє українською.
– Дивна думка. Не уряд формує ринок праці. Звичайно, громадяни повинні знати державну мову!
Але на завершення я ще раз звернуся до української влади: необхідно невідкладно розпочати серйозні дискусії з представниками меншин. Сидіти і чекати – це хибний підхід.
– З меншинами чи з сусідніми державами? Адже саме від останніх лунають найкатегоричніші претензії.
– Значно логічніше домовлятися саме з меншинами. Якщо ви досягнете домовленості з ними, на національному рівні, то і від сусідів, думаю, не буде заперечень.
Інтерв’ю взяв Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди“
