Якщо вам чи вашим батькам доводилося ходити в читальний зал бібліотеки Ужгородського університету наприкінці 60-х та в 70-ті роки, то ви знаєте, що там було місце, яке бібліотекарі просили не займати, бо прийде високий молодий чоловік в окулярах і там працюватиме. Так, Володимир Ніколенко майже щодня приходив до книгозбірні й дуже багато читав, конспектував, занурювався у світ знань через портал, яким тоді була бібліотека.
Спектр інтересів Володимира Ніколенка дуже широкий. У нього величезна колекція марок, листівок, старих фото. А книгозбірня? Власна бібліотека книг доцента Ніколенка, мабуть, найбільша в Ужгороді. Принаймні я більшої ніколи не бачив. Кожна з цих книг у його руках побувала багато разів. Пошук і усвідомлення прочитаного, щоб виокремити якусь зернинку, – це безперестанний процес.
У другій половині минулого століття в Ужгороді збільшився прошарок інтелектуальних професій за рахунок науковців, інженерів, викладачів… Пожива для розуму через спілкування за запашною кавою перебивала запах радянської дійсності. Багато цікавих творів народжувалося прямо в Ужгороді. І першими слухачами були ужгородці. Нові вірші та сміховинки від Петра Скунця, твори Верховинського Короля Ліра Івана Чендея, народжений цілий жанр інтелектуальних байок Фелікса Кривіна та інших визначних митців проходили першу «обкатку» за кавою на вулицях Ужгорода. Відшліфовані тексти лягали на папір і розходилися по світу. Багато хто з інтелігенції того періоду намагався їх придбати, і неодмінно один екземплярчик опинявся у бібліотеці Володимира Ніколенка.
Володимир Володимирович народився 15 січня 1949 року у місті Сарни на Рівненщині. Батьки пройшли жорна Другої світової війни. До першого класу хлопець проживав у Мукачеві. А в школу пішов і закінчив її вже на Черкащині.
З 1966 до 1971 року навчався в Ужгородському університеті… І далі наша альма-матер так і залишилася його єдиним місцем роботи. Спочатку працював науковим співробітником у науково-дослідному секторі. 1985 року захистив кандидатську дисертацію у головному обчислювальному центрі тодішньої держави. З 1991-го перейшов на викладацьку роботу.
Основні його наукові інтереси – це розпізнавання образів та задачі кластеризації й класифікації.
Разом із дружиною Валентиною виховали двох синів – Олександра та Віктора. Тепер радіють трьом внукам, які їх постійно навідують. Син Олександр також цікавиться науковими дослідженнями і має багато наукових праць, є автором художніх творів. Володимир Ніколенко має брата Олега (до речі, кандидат філософських наук) та сестру Зою.
Варто згадати ще одне захоплення нашого ювіляра – це сад і квіти, які він дуже дбайливо доглядає. Багато чого цікавого може про них розказати, а занурювати руки в глину вважає великим задоволенням.
Дбайливо ставиться Володимир Ніколенко і до студентів. Будьте певні: якщо почнете пропускати пари, навчаючись на «Комп’ютерних науках» в Ужгородському університеті, то врешті почуєте дзвінок шановного нашого викладача-аксакала: він по-батьківськи захоче дізнатися про причини й налагодити з вами співпрацю…
З роси та води, шановний наш Ювіляре, Володимире Володимировичу!
Олександр Міца
Джерело: Медіцентр УжНУ
