Доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України, академік Академії наук вищої школи України, лауреат Державної премії в галузі освіти 2012 року, закордонний член Угорської академії наук, завідувач кафедри диференціальних рівнянь і математичної фізики УжНУ, почесний громадянин міста Ужгорода Василь Маринець святкує своє 75-річчя.
Василь Васильович Маринець народився 29 січня 1942 року в Мукачеві у незаможній робітничій сім’ї. Той період у житті закарпатців був нелегким, тож хлопчик з дитячих років був залучений до фізичної праці. Навчався спочатку в середній школі № 2, а потім у СШ № 16 м. Мукачева, яку закінчив у 1959 році.
Того ж року Василь Маринець вступив до Ужгородського держуніверситету, на фізико-математичний факультет (відділення математики). Навчання юнакові давалося досить легко. Після успішного захисту дипломної роботи рішенням Державної екзаменаційної комісії від 11 грудня 1964 року йому було присвоєно кваліфікацію математика-обчислювача, з рекомендацією до аспірантури. Вступив до аспірантури після річної служби в армії – на кафедру обчислювальної математики УжДУ (науковий керівник – доцент Буледза А. В.). В аспірантурі молодий науковець працював над проблемами спектральної теорії бігармонічних операторів і теорії пружності.
Від вересня 1968 р. обіймав різні викладацькі посади математичного факультету УжДУ, вже за рік став старшим викладачем кафедри теоретичної механіки і диференціальних рівнянь. 21-го березня 1972 р. в Інституті математики АН УРСР у Києві захистив дисертацію на тему «Двосторонній метод наближеного інтегрування нелінійних систем диференціальних рівнянь із запізненим аргументом» на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. Від вересня 1972 р. по липень 1975 р. перебував у довгостроковому відрядженні в Алжирі, де працював завідувачем кафедри вищої математики Аннабинського університету. За успішне виконання міждержавних угод з Алжирською республікою з підготовки національних кадрів був нагороджений урядовими грамотами СРСР.
Після повернення на рідну землю з 1-го вересня 1976 року пан Василь працював доцентом в УжДУ, а за два роки став завідувачем кафедри диференціальних рівнянь і математичної фізики. У той період працював над науковими проблемами теорії диференціальних рівнянь, його роботи публікувались у провідних наукових виданнях країни, він часто виступав із доповідями на різних наукових форумах.
31-го жовтня 1995 р. в Інституті математики НАН України Василь Васильович успішно захистив дисертацію «Диференціальні нерівності та наближені методи в теорії диференціальних рівнянь із відхиляючим аргументом» на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук. Вчене звання професора кафедри диференціальних рівнянь і математичної фізики йому присвоїли у жовтні 1996 року. Від лютого 1996-го він був деканом математичного факультету, з листопада 1999-го – проректором з навчальної роботи УжНУ, а в липні 2004 року став завідувачем кафедри диференціальних рівнянь і математичної фізики. Упродовж цих років проводилася значна робота щодо зміцнення навчально-технічної бази факультету. Саме в період проректорства проф. Маринця УжДУ набув статус національного вищого навчального закладу.
Після захисту докторської дисертації Василь Васильович звертав велику увагу на організаційну роботу з підготовки науково-педагогічних кадрів у галузі математики; опублікував близько 140 наукових робіт, серед яких 4 монографії, один підручник, виданий МОН України, 8 посібників та методичних розробок; був організатором низки наукових форумів, які проводилися на базі УжНУ, членом оргкомітетів багатьох міжнародних конференцій, симпозіумів, що відбувалися як у нашій країні, так і за її межами. Має патенти на винаходи.
За особистий внесок у розвиток національної освіти, впровадження сучасних методів навчання і виховання молоді у жовтні 1998 року Указом Президента України проф. Маринцю В. В. було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України». У 2003 році він був визнаний закордонним членом Угорської академії наук. Високі наукові досягнення Василя Маринця були відзначені дипломами і пам’ятними медалями М. Остроградського та М. Боголюбова на всеукраїнських математичних конгресах 2001-го і 2009-го років. У 2012 році став лауреатом Державної премії в галузі освіти у номінації «Вища освіта» за навчально-методичний комплект «Диференціальні рівняння». За багаторічну науково-педагогічну, виховну та громадську роботу його відзначено різними нагородами від керівництва МОН України, Закарпатської області, м. Ужгорода, УжНУ.
Загалом упродовж трудової діяльності пан Василь виявляє активну позицію у громадському житті колективу факультету й університету, його не раз обирали до керівних органів громадських організацій університету. За вагомий внесок у соціально-економічний розвиток міста, значні досягнення на науково-педагогічній ниві, підготовку висококваліфікованих спеціалістів, високий професіоналізм, творчу працю, активну участь у громадському житті краю 2013 року Василь Маринець став почесним громадянином міста Ужгорода.
– Василю Васильовичу, чи не жалкуєте, що майже все життя присвятили математиці?
– З дитинства навчання мені давалося дуже легко. Радів, коли наставав час іти до школи, бо період був важким, gjвоєнним, доводилося працювати з ранніх років, а відвідування школи було свого роду відпочинком. Пам’ятаю, коли закінчував школу, був популярним лозунг: «Електрифікація та хімізація – шлях до комунізму». Мав хороші результати з хімії, тож готувався вступати на хімічний факультет. Однак навесні 59-го до нас у школу завітав професор-математик
С. Д. Берман, і після розмови з ним я змінив думку та вступив на математичний. Природничі дисципліни, зокрема математику, я любив завжди, тому все життя практично нею і живу.
– Ви пропрацювали на математичному факультеті 50 років. Як можете охарактеризувати особистий стиль викладання і взаємодію зі студентами?
– Мав потяг до науки ще під час навчання на тодішньому фізико-математичному факультеті, завдяки талановитій генерації математиків Львівської школи – ерудованих, суворих, принципових викладачів, які нас навчали. Так зміг черпати важливі знання для подальшої власної науково-педагогічної діяльності.
Що ж до стилю мого викладання, то скажу, що заохочувати студентів до навчання можна тільки особистим прикладом. Необхідно залучати їх до наукової роботи, аби вони навчились аналізувати певну проблематику.
– Знаємо про ваше захоплення співом, живописом та вирощуванням квітів…
– Ще з восьмого класу я був солістом Мукачівського змішаного хору районної лікарні, учасником шкільних хорів, ну, а згодом – одним із перших учасників самодіяльної народної хорової капели викладачів та співробітників УжНУ «Боян». На запрошення я є учасником і камерного хору «Кредо» (м. Ужгород), і духовного хору ім. А. Волошина (худ. керівник Я. Ю. Кирлик). На жаль, уже рік не співаю, бо маю певні проблеми з голосовими зв’язками.
Стосовно ж квітів – дуже полюбляю їх вирощувати. Вдома маю 5-метрові пальми, які ростив із зернятка. Одну з них хотів би подарувати рідному університету, щоб цей символ мудрості прикрашав фойє закладу.
– Пане Василю, ви є почесним громадянином Ужгорода. Що можете сказати про місто?
– Мешкаю в Ужгороді від 1959 року і пригадую, яким він був чистим та затишним, коли я вступив на навчання до УжДУ. Радію, що за цей рік явно помітне покращення благоустрою Ужгорода – ремонтують дороги, реставруюють фасади будинків, кращим стало прибирання обласного центру. Заслуга в цьому, без сумніву, нинішнього керівництва міста на чолі з Богданом Андріївим. Сподіваємося, що за кілька років Ужгород матиме вигляд європейського міста.
– Чи маєте життєве кредо, яким керуєтесь у житті?
– Тільки наполеглива праця приводить до успіху. Недаремно кажуть, що мати талант чи нахили до чогось замало – потрібна ще титанічна робота над собою. Ну і, звісно ж, потрібне вміле поєднання роботи з активним відпочинком. Слава Богу, маю чудову дружину Тамару Йосипівну, з якою живемо вже 53-ий рік, двох чудових успішних дітей і трьох онуків.
– Що ще хотіли б реалізувати у своєму житті?
– Готується до перевидання підручник «Теорія рівнянь математичної фізики», плануємо видати наукову монографію з крайових задач теорії диференціальних рівнянь, готувати молоді наукові кадри (двоє випускників аспірантури нашої кафедри подали кандидатські дисертації до захисту), тож планів є чимало.
Ольга Палош, газета “Ужгород”
