25 жовтня у Києві відбулася загальноукраїнська конференція «Журналістська освіта в Україні: що маємо і куди рухаємося?». Захід провели в рамках проекту «Сприяння вдосконаленню системи медіаосвіти в Україні», що підтримується Міністерством закордонних справ Чеської Республіки. Модерував його роботу Андрій Куликов.
З вітальними словами до присутніх звернулися Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Детектор медіа», яка й проводила дослідження якості журналістської освіти в українських ВНЗ, та Альжбета Хмеларжова, політичний радник Посольства Чеської Республіки в Україні.
Презентували результати дослідження Діана Дуцик та Дарія Орлова, координаторка дослідницької групи. Йшлося, зокрема, про те, що зв’язок медіаосвіти та медіаіндустрії стрімко втрачається (понад 50% опитаних медійників не мають фахової освіти і не вважають це проблемою), низька якість журналістської освіти спонукає медіа створювати свої медіашколи, українські виші слабко інтегровані у міжнародний контекст, факультетам бракує ініціативності у розробці проектів та залученні ґрантів, украй низьким залишається рівень міжнародної мобільності студентів тощо.
Технічне забезпечення факультетів журналістики є нерівномірним. Лише декілька ВНЗ мають добре обладнані студії для виробництва аудіовізуального контенту, ньюзруми та мультимедійні аудиторії, тоді як більшість факультетів оснащені хіба що комп’ютерними класами та деякою фото- і відеотехнікою. Як продемонстрували фокус-групові обговорення з випускниками, проблемою є не тільки слаба технічна база факультетів, а й те, що на практиці доступ навіть до наявної техніки обмежений. Із 39 факультетів та кафедр, які готують майбутніх журналістів, лише 20 мають окремі сайти, більшість із яких містять неповну інформацію, рідко оновлюються. Схожою є ситуація з представництвом медіаосвітянських осередків у соцмережах: їх сторінки не є динамічними, у контенті переважають анонси подій, мало змістовної інформації, яка би сприяла професійному розвитку студентів.
Далі робота конференції тривала у форматі панельних тематичних дискусій. Ішлося, зокрема, про те, чи відповідають навчальні плани журналістських підрозділів реальним потребам медіаринку, наскільки факультети є гнучкими у плануванні навчального процесу, чи є достатнім рівень компетентності викладацького складу медійних підрозділів вишів, які вимоги у медіаринку до журналістської освіти, чи потрібна зовнішня незалежна оцінка якості освіти факультетів журналістики, яким має бути склад незалежної комісії з оцінки якості та якими повинні бути її повноваження, як це питання має регулюватися, чи слід долучатися до цього медіа індустрії тощо.
Ужгородський університет на конференції представляли доценти кафедри журналістики Леся Поліха та Галина Шумицька. Виступаючи в ролі дискутанта в одній із панелей, Галина Шумицька наголосила, що, оскільки нині триває робота над створенням галузевих стандартів, які будуть представлені на публічне обговорення, всі зацікавлені мають долучитися до цього процесу, в тому числі й представники медіацеху, громадські організації. Незалежна комісія з оцінки медіаосвіти потрібна і склад її варто збалансувати: має бути представлена медіосвіта, медіаіндустрія, профільне міністерство. Аби ми мали якісну журналістику, ці світи мають взаємодіяти, а не існувати кожен сам по собі. Як резонно зауважив модератор заходу Андрій Куликов, не для медіагалузі ми готуємо журналістів, а для аудиторії, яка й зумовлює існування медіагалузі.
Директор Медіацентру УжНУ Галина Шумицька поділилася також секретом успіху ужгородського вишу, відділення журналістики якого посіло досить високі рейтингові позиції за результатами проведеного дослідження: «Коли ми зрозуміли, що розрив між медіаосвітою та медіагалуззю слід скорочувати, бо міністерство далеко й достукатися до нього не завжди просто, то вирішили піти на експеримент – створили спеціалізований медіапідрозділ у виші, Медіацентр, у якому працюють викладачі та студенти відділення журналістики. Так, виш виділяє на це певні кошти, але три роки роботи підрозділу показали, наскільки ефективними є ці вкладення: присутність вишу в мережі Інтернет стрімко зросла, і це засвідчили показники Вебометриксу, студенти самотужки створюють мультимедійні матеріали для університетських сайтів, проходячи тут школу становлення журналіста-мультимедійника, місцеві інтернет-видання залюбки поширюють матеріали Медіацентру, оскільки вони оригінальні, оперативні, якісні. Таким чином, користь для всіх очевидна, співпраця з медіагалуззю налагоджена.
Крім того, найдосвідченіші медійники краю викладають на кафедрі журналістики як зовнішні сумісники. Таким чином, інгредієнти успіху у кожного свої – треба тільки робити конкретні конструктивні кроки, а не кивати пальцем одне на одного: міністерству на виші, вишам на міністерство і медіагалузь, цеховикам на виші і т. д. Треба кожному робити свою справу спокійно, чесно й самовіддано. Дуже мені заімпонувала думка Андрія Куликова, висловлена ніби й мимохідь, проте в десятку:
«Коли горять очі, то менша ймовірність, що палатимуть вуха».
Щодо того, скільки років все-таки повинна тривати професійна підготовка журналіста, Леся Поліха по-філософськи зауважила:
“Коли печуть хліб, то значення мають не лише інгредієнти для його замішування, а й час, упродовж якого тісто має підійти. Підготувати комунікатора, а саме ним є журналіст, навряд чи можна поспіхом і нахрапом. Одне слово, є над чим міркувати”.
Джерело: Медіацентр УжНУ
