Ужгород багатий на музеї. Сьогодні розповімо вам про такий, що мало кому відомий навіть серед ужгородських старожилів і краєзнавців.
У ньому можна поринути в минуле туристське дитинство на Закарпатті – з туристичним спорядженням, виграними кубками, різноманітними вимпелами та іншими атрибутами. Це Музей історії розвитку дитячого туризму в Закарпатській області, що міститься в Ужгороді на вулиці Високій, 8.
Зусиллями працівників Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді цей культурно-освітній заклад був створений у 2012 році. Велику кількість експонатів для музею зібрав Костянтин Сас – організатор дитячого туризму і спортивного орієнтування на Закарпатті.
«Коли прийшов працювати до нинішнього Закарпатського центру туризму в 1964 році, вже тоді вдома мав деякі матеріали для музею. Згодом почав їх поповнювати. Приміщення для музею на той час не було, тому все зберігалося вдома і на роботі, – розповідає Костянтин Федорович. – І ось п’ять років тому нарешті створили музей. Замовили до виділеного приміщення меблі, а матеріали для експозиції, які я мав, класифікували. Ось так сформувався Музей історії розвитку дитячого туризму».
Розмістили експонати у дев’ятьох тематичних відділах. Матеріалів дуже багато, і кожен має окрему історію. Розглянути все відвідувач не встигне і за день.
В основному відвідують музей під час навчального процесу гуртківці, яких у Центрі дуже багато. Тут вони знайомляться з історією розвитку туризму на Закарпатті. Використовується музей також під час семінарів, обміну досвідом учителів. Проводяться й екскурсії для колег з інших областей.
«До цього зльоту ми отримали телеграму від Юрія Гагаріна»
Мандрівку музеєм ми розпочали з відділу історичних документів – у вітрині кілька десятків їх розставлено для огляду. Кожен з них підтверджує, що туризм на Закарпатті не пас задніх, а навпаки – область посідала провідну позицію.
Перше, що впадає у вічі, – програма змагань 1961 року на Всесоюзному зльоті юних туристів-краєзнавців. Подія була масштабною, адже брали участь у змаганнях команди з усіх республік СРСР.
«До цього зльоту ми отримали дві телеграми: одну – від Юрія Гагаріна, другу – від Івана Папаніна. Тоді було великою честю отримати ці повідомлення, – зазначає пан Костянтин. – Через два роки провели ІІ Всесоюзні змагання – теж на Закарпатті. У нас є і ця програма. У ній – звернення до учасників змагання і гостей, чіткий графік проведення змагань, склад оргкомітету, а також суддівської колегії. Цей документ у музеї є одним із найстаріших».
«Турист СССР» – найпопулярніший значок минулої епохи
Виставка значків і медалей з туризму та орієнтування – один із найцікавіших відділів музею. У цій колекції – більш як сотня експонатів, багато значків із Хуста, Рахова, Іршави, також представлені різноманітні суддівські, інструкторські; колекцію доповнюють відзнаки спортивних розрядів.
«Турист СССР» – найпопулярніший значок цієї галузі минулої епохи. Цей елемент колекції представлений двома експонатами – назва на них викарбувана однаково, але колір, розмір, а також призначення відрізняються. Вручали їх під час туристичного походу. Один отримували молодші гуртківці, до 14 років, другий – старші. Рідкісними є значки «Приют 11» та «Ельбрус», привезені з Кавказу.
У колекції є компас Андріанова воєнних років
У відділі технічних приладів значне місце відведене секундомірам та компасам. Найдавніший у колекції «Компас Андріанова» – ним користувалися радянські офіцери під час Другої світової, носили їх, як годинники. Згодом з’явилися так звані рідинні компаси «Сокіл», «Дніпр», «Азимут», де стрілка вільно плаває в рідині. У колекції є й курвіметри, за допомогою яких вимірюють відстані на карті. Доповнюють колекцію механічні й електронні секундоміри, крокомір та офіцерські топографічні лінійки.
Окремим відділом представлене спорядження для туриста. Ці експонати не вийшли з ужитку і не є якимись рідкісними чи особливими – колекція служить для нагадування, що слід обов’язково брати зі собою в похід, а без чого можна й обійтися.
Наступний відділ – старовинні фото- й кіноапарати, які свого часу закуповував Закарпатський центр туризму. У вітрині – дванадцять фотоапаратів зі змінними й незмінними об’єктивами і два кіноапарати різних років виробництва. Є екземпляри, котрі й тепер перебувають у чудовому робочому стані. Найстаріші широкоплівкові фотоапарати «Любитель» і «ФЕД» – гордість колекції.
Необхідність для кожного мандрівника – краєзнавча і туристська література. Тут експонується понад 50 книжок, авторами яких є працівники Закарпатського центру туризму. В іншому відділі музею представлені найперші роботи: «Пам’ятка юному туристу-краєзнавцю» 1959 року, «Юний турист в Карпатах» (1963). Є й добірка сучасних матеріалів – «Віхи історії дитячого туризму Закарпаття» Костянтина Саса 2010 року випуску. Великого практичного значення набули буклети пішохідних та автобусних маршрутів.
Окремо слід зупинитися на експозиції емблем і вимпелів. Вимпелів налічується близько тридцяти. Створено альбом з емблем та вимпелів, зібраних на змаганнях, у котрих брали участь учні Центру в різні роки, зокрема в чемпіонатах України зі спортивного орієнтування; багато вимпелів привезено з інших країн світу.
Гуртківці вибороли понад 50 кубків
Найбільша гордість і показник активної роботи Центру – відділ кубків, яких більш ніж півсотні. До музею перенесли поки що тільки кубки, здобуті в часи Радянського Союзу. Дерев’яні, пластмасові, металеві – усі вони красуються на полицях, нагадуючи, що закарпатським юним туристам і їхнім наставникам справді є чим пишатися.
«Костянтин Федорович уже на пенсії, проте на громадських засадах опікується цим невеличким музеєм. Це його дитя, його творіння, – розповідає методист Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді Олександр Дзембас. – Матеріали зібрані його руками, за що панові Костянтину честь і повага».
Торік Центр відсвяткував 65-річчя – розпочав свою діяльність у 1951-му і називався свого часу екскурсійно-туристською станцією. Завдяки працівникам Центру Музей історії розвитку дитячого туризму в Закарпатській області розвивається і далі, час від часу поповнюючи свою колекцію.
Яна Тегза,
газета “Ужгород”
